Про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Токар Наталії Володимирівни в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:

головуючого – Михайла БОГОНОСА (доповідач),

членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК,

за участі: кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Наталії ТОКАР,

уповноваженого представника Громадської ради доброчесності Артема ПАНЧЕНКА,

розглянувши питання про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Токар Наталії Володимирівни в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),

встановила:

Стислий виклад підстав і порядку проведення конкурсу на посади суддів апеляційних загальних судів та процедури кваліфікаційного оцінювання кандидата.

Статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) (далі – Положення про конкурс).

Згідно з частиною другою статті 79³ Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону. Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону.

Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Частинами першою, другою, п’ятою статті 83 Закону встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення).

Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах.

Частиною четвертою статті 83 Закону встановлено, що однією із підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є заява кандидата на посаду судді про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі в конкурсі.

У грудні 2023 року Токар Наталія Володимирівна звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді в апеляційному загальному суді, оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року, як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, та про проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 48/ас-24 Токар Н.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах.

Основні відомості про кандидата.

Токар Наталія Володимирівна, дата народження – ___________ року, громадянка України, володіє державною мовою на рівні вільного володіння першого ступеня. Відомості про наявність заборон для зайняття посади судді, визначених частиною другою статті 69 Закону, відсутні.

У 2001 році кандидат закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста (спеціаліст).

У 2005 році отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста (магістр).

У 2018 році здобувала науковий ступінь кандидата наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю: «Адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право».

Здійснювала викладацьку діяльність у Національній школі суддів України на підставі цивільно-правового договору 2018 року.

Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 12/2007 Токар Н.В. призначено на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 764/2011 Токар Н.В. було переведено до Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

Постановою Верховної Ради України від 12 січня 2012 року № 4324-VI Токар Н.В. обрано на посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська безстроково.

Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В.

Рішенням Комісії від 13 вересня 2018 року № 1561/ко-18 зупинено кваліфікаційне оцінювання судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. Комісія звернулась до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті стосовно судді Токар Н.В., у зв’язку з підтвердженням інформації про недостовірність тверджень, вказаних нею у деклараціях доброчесності судді за 2016 та 2017 роки.

Рішенням ВРП від 28 листопада 2018 року № 3625/здп/15-18 відмовлено у притягненні судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження.

Рішенням Комісії від 19 березня 2019 року № 36/ко-19 визначено, що суддя Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 773,125 бала. Визнано суддю такою, що відповідає займаній посаді.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-ІХ змінено найменування Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська на Чечелівський районний суд міста Дніпра.

Складання кваліфікаційного іспиту (встановлення відповідності кандидата критерію професійної компетентності).

Відповідно до статті 85 Закону та пунктів 2.1, 2.2 розділу 2 Положення основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності є кваліфікаційний іспит, який проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 Закону, з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу V Закону.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.

Рішенням Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап – тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап – тестування когнітивних здібностей; третій етап – виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).

Згідно з пунктом 62 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 та від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23.

Відповідно до пункту 8.2 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 червня 2024 року № 185/зп-24, у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.

Підпунктом 6.3.3 пункту 6.3 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів передбачено, що учасник визнається таким, що успішно склав етап іспиту (крім тестування щодо когнітивних здібностей), у разі набрання 75 або більше відсотків від максимально можливого бала. Учасник визнається таким, що успішно склав тестування когнітивних здібностей, у разі набрання встановленого Комісією середнього допустимого та більшого бала тестування.

Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).

Токар Н.В. отримала такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту»:

професійна компетентність	когнітивні здібності	44,70	345,70
	знання історії української державності	40
	знання у сфері права та зі спеціалізації суду	147
	здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації	114

Отже, кількість балів, отриманих Токар Н.В. за кваліфікаційний іспит, свідчить про її відповідність критерію професійної компетентності.

Проведення спеціальної перевірки.

Відповідно до статті 75 Закону, статей 56–58 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2022 року № 959), Вищою кваліфікаційною комісією суддів України організовано проведення спеціальної перевірки стосовно Токар Н.В.

Запити про надання відомостей стосовно кандидата надіслано до Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК), Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України.

Крім того, у Єдиному державному реєстрі судових рішень перевірено відомості про кандидата на предмет обмеження дієздатності або недієздатності.

Комісією отримано відповіді від уповноважених державних органів із інформацією стосовно кандидата на посаду судді апеляційного загального суду.

За результатами спеціальної перевірки уповноваженим представником секретаріату Комісії відповідно до Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, сформовано довідку про спеціальну перевірку.

Під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка свідчить про невідповідність Токар Н.В. вимогам до кандидата на посаду судді.

Результати спеціальної перевірки враховуються Комісією при встановленні відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Дослідження досьє кандидата на посаду судді та проведення співбесіди (встановлення відповідності кандидата критеріям особистої та соціальної компетентності, а також критеріям доброчесності та професійної етики).

Згідно з рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема Токар Н.В.

Рішенням Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 визначено, що другий етап «Дослідження досьє та проведення співбесіди» кваліфікаційного оцінювання, зокрема, кандидатів на посади суддів Дніпровського апеляційного суду в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі постійної колегії № 1.

Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року за результатами розгляду матеріалів кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Токар Н.В. доповідачем визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

Комісією в межах наданих повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Міністерства юстиції України, Національного антикорупційного бюро України, НАЗК, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України.

У відповідь на запити отримано інформацію стосовно кандидата, яку долучено до матеріалів досьє.

Комісія 06 серпня 2025 року надіслала кандидату на посаду судді апеляційного загального суду листа № 21-6808/25, у якому запропонувала надати для долучення до досьє та оцінювання під час співбесіди пояснення та докази (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують його відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності.

До Комісії 15 серпня 2025 року надійшли пояснення Токар Н.В. (на виконання листа Комісії від 06 серпня 2025 року № 21-6808/25). Кандидат надала інформацію, яка, на її думку, підтверджує відповідність показникам критерію особистої компетентності: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток» та показникам критерію соціальної компетентності: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».

Під час підготовки до співбесіди доповідачем надіслано запити до Чечелівського районного суду міста Дніпра щодо надання інформації про суддівську Токар Н.В.

У відповідь на вказаний запит надано інформацію, яку долучено до матеріалів досьє.

До Комісії 15 травня 2026 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 14 травня 2026 року.

Членом Комісії – доповідачем надіслано (лист від 15 травня 2026 року № 32 дпс-1107/23/5) кандидату висновок ГРД та запропоновано надати пояснення, документи чи іншу інформацію, яка доповнює, спростовує або уточнює обставини, викладені в цьому висновку.

До Комісії 19 травня 2026 року надійшли пояснення Токар Н.В. щодо обставин, викладених у висновку ГРД, та копії відповідних документів.

Співбесіду з Токар Н.В. призначено на 21 травня 2026 року. У цьому засіданні оголошено перерву з метою витребування документів про використані кандидатом відпустки за період з липня 2011 року до 21 травня 2026 року (у розрізі кожного з років).

До Комісії 15 червня 2026 року надійшла інформація від Чечелівського районного суду міста Дніпра щодо наданих Токар Н.В. днів відпустки (всіх видів) та інших днів відпочинку.

До Комісії 23 червня 2026 року надійшов висновок у новій редакції, затверджений ГРД 23 червня 2026 року. У зазначеному висновку ГРД скоротила обсяг обставин, які, слугували підставою для висновку, перекваліфікувавши групу обставин щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) (пункт 1.3.), у розділ інформації.

Висновок у новій редакції надіслано кандидату для ознайомлення та надання пояснень.

До Комісії 24 червня 2026 року надійшли пояснення Токар Н.В. щодо обставин, викладених у висновку ГРД в новій редакції які за своїм змістом тотожні раніше наданим письмовим поясненням.

Токар Н.В. було надано можливість ознайомитись із досьє кандидата на посаду судді.

Співбесіду з Токар Н.В. проведено 25 червня 2026 року. На початку співбесіди кандидата ознайомлено з її правами, встановлено відсутність обставин, що перешкоджають проведенню співбесіди. Кандидату також запропоновано надавати додаткову інформацію в разі виявлення неточностей чи неповноти відомостей за результатами дослідження досьє.

Під час співбесіди Комісією обговорено: результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, а також критеріїв доброчесності та професійної етики.

Встановлення відповідності кандидата критерію особистої компетентності.

Відповідність кандидата критерію особистої компетентності визначається через призму його відповідності таким показникам:

1. Рішучість та відповідальність.

2. Безперервний розвиток.

Вагу критерію особистої компетентності та її показників визначено таким чином: особиста компетентність – 50 балів, з яких: рішучість та відповідальність – 25 балів; безперервний розвиток – 25 балів.

Пунктом 5.5 розділу 5 Положення встановлено, що кандидат на посаду судді вважається таким, що відповідає критерію особистої компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливого бала за критерій за результатами його оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Комісія відзначає, що Положення про конкурс, а також Положення ґрунтуються на принципі особистої відповідальності кандидата за подання повної, достовірної та переконливої інформації про його відповідність встановленим критеріям. Цей обов’язок охоплює не лише надання Комісії загальних біографічних чи майнових даних, але й відомостей, що мають значення для оцінки особистої компетентності.

Таким чином, при оцінюванні особистої компетентності важлива роль належить активній участі кандидата в підтвердженні власної відповідності встановленим показникам критерію. Пасивна позиція та/або надання лише формальних відомостей, без належного обґрунтування, саморефлексії та фахового змісту, можуть негативно впливати на оцінювання Комісією відповідного критерію.

Не менш важлива роль у формуванні стійкого уявлення члена Комісії про рівень відповідності кандидата на посаду судді критерію особистої компетентності відводиться співбесіді. Саме під час співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити, наскільки кандидат спроможний до самостійного прийняття рішень у складних обставинах, готовність нести персональну відповідальність за наслідки своєї професійної діяльності, а також рівень його усвідомлення потреби в постійному вдосконаленні знань, навичок і професійних якостей. Особливо важливою є здатність кандидата детально та переконливо пояснити твердження, викладені в мотиваційному листі, а також надати чіткі й узгоджені пояснення щодо наданих ним відомостей, що підтверджують відповідність показникам особистої компетентності.

Саме під час співбесіди формується остаточна оцінка кандидата на посаду судді. У зв’язку з цим Комісія підкреслює, що оцінювання особистої компетентності має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Пунктом 5.7 Положення передбачено, що оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі колегії обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок всіх членів колегії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/261/25 звернула увагу на те, що відповідність судді (кандидата на посаду судді) критерію особистої компетентності встановлюється шляхом оцінки кожного окремо та у сукупності показників «рішучість і відповідальність» та «безперервний розвиток».

Зміст означених вище показників вказує, що особиста компетентність судді (кандидата на посаду судді) проявляється у поєднанні умінь, зокрема, вчасно ухвалювати рішення [незважаючи на їх складність чи умови, в яких вони приймаються]; брати на себе відповідальність за ухвалені рішення та усвідомлювати їх наслідки; постійно розвиватися у професійній діяльності, при цьому адекватно сприймаючи критику на свою адресу.

Суд наголосив, що ці показники оцінюються членами Комісії за їх внутрішнім переконанням, яке за своєю суттю є певним (позитивним чи негативним) стійким уявленням (судженням) члена Комісії про особистість судді (кандидата на посаду судді), що має бути сформованим на підставі повної, всебічної та об’єктивної оцінки відомостей та пояснень, що містяться в досьє та які надані під час проведення співбесіди. Крім того, не можна залишити поза увагою, що згадані показники неможливо виміряти за певними сталими формулами чи іншими кількісними чи якісними критеріями, тому вони оцінюються саме на підставі професійного судження членів Комісії. При цьому Комісія є спеціально уповноваженим органом, якому законодавець надав дискреційні повноваження із оцінювання суддів (кандидатів на посаду судді) на відповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Суд звернув увагу на те, що Комісія вільна у виборі будь-яких підстав, з огляду на які вона може засумніватися у можливості виставлення судді (кандидату на посаду судді) максимального бала за показниками «рішучість і відповідальність», «безперервний розвиток». Однак така свобода (дискреція) суб’єкта владних повноважень у наданні оцінки компетентностям судді (кандидата на посаду судді) не є абсолютною і обмежується обов’язком Комісії сформувати свій висновок на підставі повної і всебічної оцінки всіх істотних фактичних обставин. Відповідний висновок Комісії має бути логічним, раціональним і таким, що не видається свавільним для стороннього спостерігача.

Надані Токар Н.В. документи, а також її відповіді під час послідовного обговорення показників особистої компетентності на співбесіді були індивідуально оцінені членами Комісії у складі колегії таким чином:

Критерій	Показник	Бали, виставлені членами Комісії за показниками			Розрахований за п. 5.7 середній бал	Бал за критерій
особиста компетентність	рішучість	19	20	20	19,67	40
	відповідальність
	безперервний розвиток	20	20	21	20,33

За результатами оцінки письмових пояснень та інших матеріалів, долучених до досьє, співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії у складі колегії за відповідними показниками, сумарний бал, отриманий за цим критерієм, становить 40 балів із 50 можливих, що вище 75% (37,5 бала) максимально можливого бала, тому Комісія виснує, що кандидат відповідає критерію особистої компетентності.

Встановлення відповідності кандидата критерію соціальної компетентності.

Відповідність кандидата критерію соціальної компетентності визначається через призму його відповідності таким показникам:

1. Ефективна комунікація.

2. Ефективна взаємодія.

3. Стійкість мотивації.

4. Емоційна стійкість.

Вагу критерію соціальної компетентності та його показників визначено таким чином: соціальна компетентність – 50 балів, з яких: ефективна комунікація – 12,5 бала; ефективна взаємодія – 12,5 бала; стійкість мотивації – 12,5 бала; емоційна стійкість – 12,5 бала.

Пунктом 5.5 розділу 5 Положення встановлено, що кандидат на посаду судді вважається таким, що відповідає критерію соціальної компетентності, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливого бала за критерій за результатами його оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Аналогічно оцінюванню відповідності критерію особистої компетентності при оцінюванні відповідності кандидата критерію соціальної компетентності, саме на кандидата покладається обов’язок надання повної, достовірної та переконливої інформації про його відповідність цьому критерію. Цей обов’язок охоплює не лише загальні біографічні чи майнові дані, а й ті відомості, що мають значення для оцінки соціальної компетентності.

Таким чином, оцінювання кандидата за критерієм соціальної компетентності здійснюється за активної участі кандидата в підтвердженні своєї відповідності встановленим показникам критерію. Пасивна позиція або надання лише формальних відомостей без належного обґрунтування, саморефлексії та фахового змісту можуть негативно впливати на оцінювання Комісією відповідного критерію.

При оцінюванні критерію соціальної компетентності за аналогією з оцінюванням особистої компетентності не менш важлива роль у формуванні стійкого уявлення члена Комісії про рівень відповідності кандидата на посаду судді цьому критерію відводиться співбесіді. Саме під час співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити здатність кандидата до відкритого діалогу, сприйняття критичних запитань без агресії чи захисних реакцій, готовність визнавати помилки, а також загальну здатність до ефективної взаємодії з іншими особами в умовах підвищеного психологічного навантаження. Виявлені під час співбесіди риси можуть свідчити про обмежений рівень соціальної компетентності.

Важливою ознакою сформованої соціальної компетентності є також здатність кандидата чітко й аргументовано пояснити твердження мотиваційного листа, а також надати змістовні, логічно узгоджені відповіді щодо відомостей, поданих на підтвердження відповідності цьому критерію. Така здатність свідчить про рівень відкритості, здатність до самоспостереження, уміння адаптуватися до комунікативного контексту та працювати у взаємодії з іншими, що є ключовими елементами соціальної компетентності судді.

Саме під час співбесіди формується остаточна оцінка кандидата на посаду судді. У зв’язку із цим Комісія підкреслює, що оцінювання соціальної компетентності має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Пунктом 5.7 Положення передбачено, що оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» здійснюється Комісією у складі колегії шляхом обчислення середнього арифметичного бала. У разі проведення оцінювання критеріїв (показників) особистої та соціальної компетентності на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди» Комісією у складі колегії обчислення середнього арифметичного бала здійснюється на підставі оцінок всіх членів колегії.

Надані Токар Н.В. документи, а також її відповіді під час послідовного обговорення показників соціальної компетентності на співбесіді були індивідуально оцінені членами Комісії у складі колегії таким чином:

Критерій	Показник	Бали, виставлені членами Комісії за показниками			Розрахований за п. 5.7 середній бал	Бал за критерій
соціальна компетентність	ефективна комунікація	9	10	9	9,33	37,66
	ефективна взаємодія	9	10	9	9,33
	стійкість мотивації	10	10	10	10
	емоційна стійкість	8	9	10	9

Отже, надана інформація та участь у співбесіді продемонстрували достатній рівень соціальної компетентності кандидата.

За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії у складі колегії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за цим критерієм, становить 37,66 бала із 50 можливих, що вище 75% (37,5 бала) максимально можливого бала, тому Комісія виснує, що кандидат відповідає критерію соціальної компетентності.

Загальні принципи, застосовані Комісією при встановленні відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Насамперед Комісія відзначає, що доброчесність та професійна етика ‒ це взаємопов’язаний комплекс морально-етичних якостей кандидата на посаду судді, що підтверджує його незалежність, чесність та відкритість як у службовій діяльності, так і поза її межами. Він охоплює принципи неупередженості, непідкупності, відповідального ставлення до етичних норм та бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті. Цей комплекс також включає законність джерел походження майна кандидата на посаду судді, відповідність рівня його життя та життя членів його сім’ї задекларованим доходам, а також узгодженість способу життя кандидата із його попереднім правовим статусом.

Таким чином, на переконання Комісії, доброчесність і професійна етика є фундаментальними критеріями, що забезпечують суспільну довіру до судової влади та гарантують дотримання принципів верховенства права.

Функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входитимуть судді, які не відповідають критеріям доброчесності та професійної етики, є таким, що не відповідає очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей.

І хоча Комісія виснує, що кандидат на посаду судді відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, така презумпція є спростовною, а рівень відповідності критерію доброчесності та професійної етики підлягає  з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання.

Відповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики встановлюється за такими показниками: незалежність; чесність; неупередженість; сумлінність; непідкупність; дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу.

Наповнюють змістом ці показники, затверджені рішенням ВРП від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі – Єдині показники).

Встановлення невідповідності Єдиним показникам відбувається через призму істотності порушення правил та/або норм.

Згідно з пунктом 5.10 Положення суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики в разі встановлення невідповідності або наявності обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 Положення. Такий суддя (кандидат на посаду судді) припиняє участь у кваліфікаційному оцінюванні та визнається таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Для оцінювання відповідності кандидата показникам критерію використовується стандарт обґрунтованого сумніву, за яким для прийняття рішення мають існувати відповідні та достатні фактичні дані, що є переконливими для звичайної розсудливої людини щодо невідповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики.

Обставини, що вказують на істотність порушення правил та/або норм є, зокрема: тяжкість діяння та його наслідки, суб’єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення тощо (пункт 5.11 Положення).

Відповідно до пункту 5.12 Положення кількість балів за результатами оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики може бути знижена на 15 балів за кожне виявлене порушення (одне суттєве або декілька менш суттєвих) правил та/або норм.

На переконання Комісії, такий підхід дозволяє фокусувати увагу на потенційно проблемних випадках і є прийнятним для ухвалення рішень у межах конкурсної процедури з мінімальними негативними наслідками для кандидата.

Істотність порушень встановлюється Комісією в закритому обговоренні і визначається шляхом голосування. Кожне зниження балів повинно бути мотивовано в рішенні Комісії (пункт 5.13 Положення).

Встановлення відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

До Комісії 23 червня 2026 року надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, у якому вказано таке.

1. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником сумлінність та дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті (підпункти 1, 3 пункту 19, підпункт 2 пункту 17, підпункт 6 пункту 18 Єдиних показників).

1.1. Кандидата двічі притягнуто до дисциплінарної відповідальності у 2018 та 2019 роках за допущені під час здійснення правосуддя істотні порушення норм процесуального права, які призвели, зокрема, до обмеження права на доступ до правосуддя та порушення процесуальних прав учасників судового провадження. На думку ГРД, повторюваність таких дисциплінарних проступків упродовж нетривалого часу свідчить про системні недоліки у здійсненні правосуддя та є підставою для висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики за показником сумлінності.

1.2. У деклараціях доброчесності судді за 2016 та 2017 роки кандидат підтвердила відсутність випадків ухвалення нею одноособово або у складі колегії суддів рішень із порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, констатованих у рішеннях Європейського суду з прав людини. Водночас ГРД звертає увагу, що матеріали суддівського досьє свідчать про участь кандидата d розгляді справ «Ігнатов проти України» та «Буза та інші проти України», у яких Європейський суд з прав людини встановив порушення положень Конвенції. З огляду на це ГРД вважає, що кандидат подала неповні та недостовірні відомості в деклараціях доброчесності за 2016 та 2017 роки.

2. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками чесність та законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав та відповідність рівня життя задекларованим доходам (підпункт 2 пункту 18, підпункти 2, 4 пункту 21 Єдиних показників).

2.1. У 2007–2013 роках матір’ю кандидата було набуто транспортні засоби та нерухоме майно, сукупна вартість яких, на думку ГРД, істотно перевищує розмір її офіційно підтверджених доходів за відповідний період. Крім того, ГРД висловлює сумнів щодо реального характеру оформлення права власності на окремі транспортні засоби, вважаючи, що наявні обставини можуть свідчити про їх формальне оформлення на матір кандидата.

Крім того, матір кандидата у 2013 році набула у власність квартиру у м. Дніпрі вартістю 414 630 грн (еквівалент 51 000 $).

Таким чином, загальна вартість придбаного матір’ю майна у 2007–2013 роках становить щонайменше 836 541 грн (еквівалент 114 430 $) без урахування вартості автомобіля Hyundai Getz, 2007 року випуску (інформація про вартість якого відсутня), перевищує її підтверджені доходи.

2.2. Кандидат вперше відобразила в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація), за 2019 рік гараж, право власності на який було набуто ще у 2003 році на підставі договору дарування. Крім того, ГРД звертає увагу, що після відчуження зазначеного гаража у 2020 році відомості про дохід також не були відображені в декларації за 2020 рік. На думку ГРД, наведені обставини свідчать про неповне декларування майна та доходів.

2.3. Після смерті батька кандидата у 2016 році кандидат набула в порядку спадкування право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в Харківській області. У 2017 році представником кандидата за довіреністю укладено договір купівлі-продажу житлового будинку. Водночас відомості про його відчуження та отриманий дохід не були відображені в декларації за 2017 рік.

Такий дохід був відображений у повідомленні про суттєві зміни в майновому стані за 2019 рік, однак як джерело доходу зазначено особу, яка не є стороною договору купівлі-продажу, від 03 листопада 2017 року. У декларації за 2019 рік відповідний дохід відображено лише в розділі «Грошові активи», а не в розділі «Доходи». На думку ГРД, наведені обставини свідчать про подання кандидатом неповних та недостовірних відомостей у деклараціях, зокрема щодо відчуження нерухомого майна, джерела отриманого доходу та його належного декларування.

3. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками чесність та дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті (підпункти 1, 5 пункту 18, підпункт 1 пункт 17 Єдиних показників).

Кандидату як судді було надано службове житло у місті Павлограді, яке у подальшому було виключено з числа службових жилих приміщень, приватизовано та відчужено у короткий проміжок часу після його отримання.

На переконання ГРД, хоча зазначені дії формально могли відповідати вимогам чинного на той час законодавства, їх сукупність та послідовність викликають обґрунтовані сумніви щодо добросовісності використання гарантій забезпечення судді житлом.

4. Кандидат надала неправдиві відомості у межах права на відповідь ГРД. Так, кандидату було поставлено питання щодо здійснення нею або членами її сім’ї поїздок до російської федерації, Республіки Білорусь або на тимчасово окуповані території України в період після початку збройної агресії російської федерації проти України у 2014 році. У відповідь на запит ГРД кандидат повідомила про відсутність таких поїздок у 2014 році, а також про відсутність у неї та членів її сім’ї майна, корпоративних прав, рахунків або інших майнових інтересів, пов’язаних із зазначеними державами чи територіями.

Як зазначає ГРД, відповідне запитання стосувалося всього періоду після початку збройної агресії російської федерації проти України, а надана відповідь охоплює лише окремий період.

За інформацією, наявною в розпорядженні ГРД, мати кандидата після 2014 року здійснювала поїздки до російської федерації та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим.

На думку ГРД, надання неповної відповіді щодо зазначених обставин не відповідає вимогам повноти та добросовісності розкриття інформації, яка має значення для оцінки відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Додатково ГРД надала інформацію, що сама собою не стала підставою для висновку, але потребує пояснень кандидата.

1. ГРД зазначає, що під час аналізу дисертації кандидата на тему: «Адміністративно-правове забезпечення реалізації права громадян на таємницю кореспонденції і телефонних розмов» виявлено ознаки порушення принципів академічної доброчесності, зокрема самоплагіату та академічного плагіату.

За твердженням ГРД, у дисертації використано фрагменти раніше опублікованих кандидатом наукових праць без належного оформлення посилань безпосередньо в тексті роботи. Зокрема, йдеться про використання матеріалів статей кандидата «Забезпечення права на таємницю кореспонденції і телефонних розмов: адміністративне чи кримінально-процесуальне право?» та «Історія розвитку права на таємницю кореспонденції та причини його виникнення».

Крім того, ГРД вказує на виявлення у вступі дисертації текстових збігів із докторською дисертацією Вільгушинського М.Й., зокрема щодо опису методологічної основи дослідження, використаних методів, нормативної бази та обґрунтування наукової новизни. На думку ГРД, характер цих збігів свідчить про відтворення структурних і змістовних елементів іншого наукового тексту, а не лише використання загальновживаних наукових формулювань.

2. Ухвалення судових рішень під час навчання в період з 01 жовтня 2012 року до 05 жовтня 2012 року, 12 червня 2013 року, 22 вересня 2014 року та 26 лютого 2016 року.

3. У провадженні кандидата перебувало на розгляді 437 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП. У 26 справах нею закрито провадження у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, що становить 5,94 % від розглянутих справ.

4. У провадженні кандидата перебувало на розгляді 465 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-2 КУпАП. У 24 справах кандидатом закрито провадження у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, що становить 5,16 % від загальної кількості розглянутих справ цієї категорії.

Водночас у 17 таких справах (3,66%) матеріали надійшли до суду завчасно – за 53–86 днів до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності.

ГРД зазначає, що вказані обставини потребують пояснення кандидата.

Токар Н.В. надала пояснення, які, як вважає кандидат, спростовують твердження ГРД про наявність обставин, що можуть свідчити про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Визначаючись щодо представлених обставин у пункті 1.1 висновку ГРД, Комісія зазначає таке.

Рішенням Третьої дисциплінарної палати ВРП від 06 червня 2018 року № 1745/3дп/15-18 суддю Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Дисциплінарним органом встановлено, що суддею Токар Н.В. під час розгляду клопотання прокурора про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, та постановленні за результатами процесуального рішення істотно порушено норми процесуального права, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу (стороною кримінального провадження – прокурором) наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків і, як наслідок, позбавило прокурора можливості під час судового розгляду (справа № 204/544/17, провадження № 1-кс/204/137/17) довести перед слідчим суддею наявність достатніх підстав такого звернення. Такі порушення були визнані наслідком недбалості, а не умислу, та стали підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Рішенням Другої дисциплінарної палати ВРП від 21 січня 2019 року № 162/2дп/15-19 суддю Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська Токар Н.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді догани – з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Дисциплінарним органом встановлено, що суддя Токар Н.В. під час розгляду справи № 204/4032/16-ц незаконно залишила позовну заяву без руху, висунувши вимоги щодо надання доказів обставин, на які позивач не посилався в позовній заяві, встановила процесуальний строк для усунення недоліків всупереч вимогам Цивільного процесуального кодексу України та повернула позовну заяву без підтвердження отримання позивачем ухвали про залишення її без руху, чим внаслідок недбалості незаконно відмовила особі в доступі до правосуддя. Крім того, під час розгляду справи № 204/2720/17 суддя розглянула скаргу на бездіяльність прокурора за відсутності скаржника, не пересвідчившись у його належному повідомленні про час і місце розгляду скарги, чим порушила вимоги частини третьої статті 306 Кримінально-процесуального кодексу України, позбавила скаржника права на участь у розгляді скарги та відстоюванні своєї позиції у зазначеній справі. Так, дисциплінарний орган виснував, що недотримання суддею Токар Н.В. під час розгляду справи № 204/2720/17 зрозумілих за змістом норм процесуального законодавства (частини третьої статті 306 Кримінально-процесуального кодексу України) містять ознаки грубої недбалості. При цьому будь-яких доказів умисності вчиненого проступку під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.

Рішенням ВРП від 11 квітня 2019 року № 1128/0/15-19 залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 січня 2019 року № 162/2дп/15-19.

Комісія не вдається до перевірки та оцінки постановлених Токар Н.В. рішень та обставин зазначених вище справ, однак наголошує, що під час кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді, відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки кандидата в сенсі виявлення і визначення його нових якостей (характеристик, ознак чи рис), на підставі яких формується висновок про здатність бути суддею апеляційного суду. Такими фактами (явищами) минулої поведінки і є випадки притягнення до дисциплінарної відповідальності, які Комісія аналізує та враховує для досягнення мети кваліфікаційного оцінювання.

Під час співбесіди кандидат зазначила, що дисциплінарні стягнення, застосовані до неї рішеннями ВРП у 2018 та 2019 роках, були погашені в порядку, передбаченому статтею 110 Закону, а отже, не повинні породжувати жодних негативних правових наслідків під час вирішення питання щодо зайняття посади судді апеляційного суду.

Кандидат звернула увагу, що під час розгляду відповідних дисциплінарних справ ВРП не встановила умисного характеру допущених порушень. Також зазначила, що допущені порушення були неумисними та враховані нею у подальшій професійній діяльності.

Визнання помилки та вжиття заходів для недопущення подібних ситуацій у майбутньому, безумовно, свідчать про позитивні зміни в поведінці Токар Н.В. Водночас характер та наслідки дисциплінарного проступку не можуть залишитися поза увагою під час кваліфікаційного оцінювання Токар Н.В. як кандидата на посаду судді апеляційного суду.

Відповідно до пункту 14 розділу ІІI Єдиних показників оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді), зокрема, показнику «сумлінність».

Пунктом 19 розділу ІІІ Єдиних показників визначено, що сумлінність – старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов’язків.

Комісія переконана, що наведені факти не можуть вважатися достатніми для того, аби вважати кандидата таким, що не відповідає критерію професійної етики, однак свідчать про небездоганну поведінку у професійній діяльності.

Комісія дійшла висновку, що вказане порушення може бути підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності.

Визначаючись щодо обставин, представлених у пункті 1.2 висновку ГРД, Комісія зазначає, що 24 січня 2017 року Токар Н.В. вперше подано декларацію доброчесності судді за 2016 рік, 11 січня 2018 року – декларацію доброчесності судді за 2017 рік. У зазначених деклараціях суддею Токар Н.В. підтверджено, що за звітні періоди нею не ухвалювалися одноособово або у складі колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Водночас Комісія встановила, що Токар Н.В., обіймаючи посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, дійсно, 07 серпня 2008 року ухвалила рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та визнання незаконними дій комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» щодо відмови у відключенні квартири від централізованого опалення. Крім того, вказаним рішенням зобов’язано комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» відключити від централізованого опалення квартиру.

Зазначена справа із квітня 2002 року неодноразово розглядалась Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Справу за позовом ОСОБА_1 судді Токар Н.В. було передано для відкриття провадження 23 січня 2008 року після скасування попереднього рішення суду. У провадженні судді Токар Н.В. ця справа перебувала 7 місяців та 7 серпня 2008 року нею було ухвалено рішення про задоволення вимог позивача. Апеляційний суд Дніпропетровської області 23 грудня 2008 року скасував рішення, ухвалене судом першої інстанції, і відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 764/2011 Токар Н.В. переведено на роботу на посаді судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

Європейським судом з прав людини 03 березня 2016 року ухвалено остаточне рішення щодо дружнього врегулювання у справі «Михайло Серафимович Буза проти України та 9 інших заяв», одним із заявників у якій був ОСОБА_1. Заявники в цій справі скаржились до Європейського суду з прав людини на підставі пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку із цим.

У різні дати Європейський суд з прав людини отримав декларації щодо дружнього врегулювання спору, відповідно до яких заявники погодились відмовитися від будь-яких подальших вимог до України стосовно фактів, які призвели до подання цих заяв, в обмін на зобов’язання Уряду сплатити відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також судових та інших витрат.

Крім того, у провадженні Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська в період з 2013 року до 2015 року перебувала кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 та іншої особи, що була розглянута колегією суддів цього суду у складі головуючого судді Мащука В.Ю., суддів Григоренка Д.Ю., Токар Н.В.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» встановлено порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю в ухвалі суду першої інстанції обґрунтування продовження строку тримання заявника під вартою; порушення пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з неналежним обґрунтуванням продовження тримання заявника під вартою і відсутністю ефективного та своєчасного перегляду законності такого тримання.

Стислий виклад вказаного рішення Європейського суду з прав людини було опубліковано 24 травня 2017 року в газеті «Урядовий кур’єр» № 94.

Зазначені обставини вже були предметом дослідження під час кваліфікаційного оцінювання кандидата на відповідність займаній посаді. Під час розгляду відповідних матеріалів у 2018 році Комісія звернулася до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 28 листопада 2018 року № 3625/здп/15-18 відмовлено у притягненні судді Токар Н.В. до дисциплінарної відповідальності та припинено дисциплінарне провадження.

Дисциплінарний орган виснував, що встановлені обставини в сукупності вказують на те, що суддя Токар Н.В. вперше дізналась про наявність рішення Європейського суду з прав людини від 03 березня 2016 року, яким ухвалено остаточне рішення щодо дружнього врегулювання у справі «Михайло Серафимович Буза проти України та 9 інших заяв», під час проведення з нею співбесіди Комісією; на час заповнення декларації доброчесності за 2016 рік (вперше) не володіла інформацією стосовно прийняття рішення Європейським судом з прав людини у справі «Ігнатов проти України» від 15 грудня 2016 року, а на час заповнення декларації доброчесності за 2017 рік не мала наміру свідомо приховати інформацію про ухвалення нею рішення, передбаченого частиною другою статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», оскільки у 2017 році таке рішення нею не ухвалювалось.

Також зазначено, що в матеріалах дисциплінарної справи відсутні докази, які беззаперечно свідчили б, що вказані дії суддя вчинила внаслідок умислу, тому Третя Дисциплінарна палата ВРП вважала, що в цьому випадку відсутня обов’язкова складова дисциплінарного проступку.

Під час співбесіди кандидат зазначила, що на момент подання декларації доброчесності за 2016 рік їй не було відомо про рішення Європейського суду з прав людини у справі «Буза та інші проти України», яким було констатовано порушення Конвенції у справі, що певний час перебувала в її провадженні. Наголошує, що відповідна справа надійшла до неї після тривалого розгляду іншими суддями, перебувала у її провадженні близько шести місяців, за результатами розгляду нею було ухвалено рішення, яке надалі скасовано апеляційним судом. За твердженням кандидата, про існування рішення Європейського суду з прав людини їй стало відомо лише у 2018 році під час ознайомлення із суддівським досьє у процедурі кваліфікаційного оцінювання, у зв’язку з чим незазначення відповідної інформації в декларації за 2016 рік було, на її думку, помилковим та неумисним.

Стосовно декларації доброчесності за 2017 рік кандидат пояснює, що помилково підтвердила відсутність рішень, передбачених статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», незважаючи на наявність рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ігнатов проти України». Кандидат зазначає, що брала участь у розгляді відповідної кримінальної справи як член колегії суддів, а встановлені Європейським судом порушення стосувалися, зокрема, мотивування рішень про продовження тримання під вартою, тривалості такого тримання та своєчасності судового контролю. За її словами, стислий виклад рішення Європейського суду був опублікований в офіційному друкованому виданні, однак до суду для відома не надсилався. Після його опублікування питання було обговорено на зборах суддів, а практика Європейського суду врахована у подальшій роботі суду.

Кандидат також зазначає, що інформацію про зазначене рішення Європейського суду було внесено до матеріалів її суддівського досьє та відображено під час оформлення анкети загальних відомостей для кваліфікаційного оцінювання, а також повідомлено Комісії в межах відповідної процедури. На її переконання, це свідчить про відсутність наміру приховати відповідні відомості.

Крім того, кандидат звертає увагу, що обставини незазначення інформації в деклараціях доброчесності вже були предметом оцінки під час кваліфікаційного оцінювання у 2018–2019 роках, за результатами якого її визнано такою, що відповідає займаній посаді.

Таким чином, кандидат вважає, що допущені неточності при заповненні декларацій доброчесності були технічними та неумисними, не були спрямовані на приховування інформації, а відповідні обставини вже отримали оцінку під час кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

З огляду на викладене Комісія зауважує, що сам факт незазначення кандидатом у деклараціях доброчесності за 2016 та 2017 роки інформації про рішення Європейського суду з прав людини у справах «Буза та інші проти України» та «Ігнатов проти України» не може бути безумовною підставою для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Оцінка таких обставин має здійснюватися з урахуванням причин їх виникнення, обставин участі кандидата у розгляді відповідних справ, моменту отримання нею інформації про рішення Європейського суду з прав людини, а також подальшої поведінки кандидата.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, Комісія дійшла висновку, що вони можуть бути підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності.

Визначаючись щодо обставин, представлених у пункті 2.1 висновку ГРД, Комісія зазначає таке.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру транспортних засобів у власності матері кандидата ОСОБА_3 перебували:

- з 08 листопада 2007 року до 16 лютого 2008 року автомобіль Hyundai Getz 2007 року випуску, який у 2008 році був переданий для реалізації третій особі;

- з 22 березня 2008 року до 11 лютого 2011 року автомобіль Toyota Auris 2008 року випуску вартістю 114 041 грн (еквівалент орієнтовно 21 651 $). Для його придбання у 2008 році матір кандидата уклала кредитний договір з ВАТ «Міжнародний комерційний банк» на суму 10 200 $.

- з 12 березня 2011 року до 27 березня 2021 року автомобіль Honda CR-V 2011 року випуску вартістю 277 870 грн (еквівалент 34 875 $). Кошти для придбання цього автомобіля в розмірі 30 000 $ були позичені в ОСОБА_4, що підтверджується наданою нотаріально посвідченою заявою від 18 травня 2026 року.

У 2016 році автомобіль Honda CR-V 2011 року випуску був переданий в користування кандидата, відповідні відомості були відображені в декларації. Факт користування зазначеним транспортним засобом з 2016 року підтверджується полісами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в серпні 2013 року матір кандидата набула у власність квартиру загальною площею 68,1 кв.м., що розташована за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1. Частину коштів у розмірі 10 000 $ для придбання квартири позичено в ОСОБА_5.

Також Комісією встановлено, що 02 жовтня 2019 року мати кандидата відчужила квартиру загальною площею 61,5 кв.м, що розташована за адресою: м. Харків, АДРЕСА_2, за ціною 564 000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу.

Надалі 04 листопада 2019 року матір’ю набуто у власність квартиру загальною площею 68,7 кв.м, що розташована за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_3, за ціною 653 612 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, сукупний дохід матері кандидата за період з 1998 року до 2019 року становив 233 989,30 грн.

Під час співбесіди кандидат пояснила, що її мати тривалий час здійснювала трудову діяльність на посадах перукаря, а з 2001 року на посаді директора фірми «Блиск» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, у результаті чого сформувала особисті заощадження, які використовувала, зокрема, для придбання рухомого та нерухомого майна, а також частково залучала позичені кошти, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою.

Кандидат зазначила, що транспортні засоби Hyundai Getz, Toyota Auris та Honda CR-V придбані її матір’ю за власні та частково позичені кошти. До 2016 року кандидат не була власником зазначених транспортних засобів, а користувалася окремими з них лише епізодично під час відвідування матері з метою навчання керуванню автомобілем (на вихідні дні, за можливості). У зв’язку з цим вона вважала, що такі транспортні засоби не підлягали декларуванню, оскільки не перебували у її володінні чи користуванні. Після передачі кандидату в користування автомобіля Honda CR-V у 2016 році відповідні відомості були відображені в декларації за 2016 рік.

Стосовно придбання квартири в місті Дніпрі кандидат пояснила, що вона була придбана матір’ю для її проживання, частина коштів для такого придбання була позичена у знайомих.

Слід наголосити, що кандидат визнала факт користування вказаними об’єктами цивільних прав, що належить її матері.

Комісія не ставить під сумнів правомірність укладених матір’ю кандидата цивільно-правових правочинів та не надає оцінки їх законності.

Під час оцінювання відповідності кандидата критерію доброчесності Комісія зобов’язана оцінити не лише формальну законність відповідних дій при набутті об’єктів у власність, а й дослідити вказані обставини з точки зору законності джерел походження прав на об’єкти цивільних прав, як одного із показників критерію доброчесності.

Комісія враховує, що протягом нетривалого часу матір кандидата, не маючи посвідчення водія та права керувати транспортними засобами, придбавала нові транспортні засоби, у тому числі із залученням кредитних та позичених у третіх фізичних осіб коштів. За таких обставин пояснення кандидата про те, що до 2016 року вона користувалася придбаними її матір’ю автомобілями лише епізодично, виключно для навчання керуванню транспортним засобом та впродовж строку, що не породжував обов’язку їх декларування, не узгоджуються із сукупністю встановлених Комісією обставин та викликають обґрунтований сумнів у їх достовірності.

Крім того, надані кандидатом пояснення про використання особистих заощаджень і позичених коштів підтверджуються виключно нотаріально посвідченими заявами позикодавців та самі собою не усувають обґрунтованих сумнівів щодо джерел фінансування відповідного майна.

Згідно з пунктом 14 розділу ІІІ Єдиних показників оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді), зокрема, показникам «Чесність» та «Законність джерел походження майна».

Відповідно до пункту 18 розділу ІІІ Єдиних показників чесність – правдивість, принциповість, щирість судді (кандидата на посаду судді) у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику чесності, якщо, зокрема, але не виключно завжди, а не лише під час виконання своїх посадових обов’язків, поводився відповідно до свого статусу, проявляв гідність і добропорядність, діяв згідно з вимогами законодавства, правилами професійної етики, вимогами академічної доброчесності, іншими етичними нормами щодо чесності.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику «Законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав», якщо джерела походження прав на об’єкти цивільних прав судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім’ї не викликають обґрунтованого сумніву в їх законності (пункт 21 розділу ІІІ Єдиних показників).

Законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав не викликає обґрунтованого сумніву, якщо, зокрема, але не виключно: дії судді (кандидата на посаду судді), спрямовані на набуття прав на об’єкти цивільних прав, не суперечать вимогам законодавства, правилам професійної етики та є добросовісними; підстави та порядок набуття суддею (кандидатом на посаду судді) та членами його сім’ї права на об’єкт цивільних прав не мають очевидних ознак невідповідності вимогам законодавства, про які суддя (кандидат на посаду судді) та члени його сім’ї не могли не знати (підпунктт 1 та 6 пункту 21 розділу ІІІ Єдиних показників).

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 183, 184 постанови від 20 листопада 2025 року у справі № 990/148/24 зазначила, що кандидат, який бере участь у конкурсі на посаду судді, повинен усвідомлювати, що усі обставини його життя можуть бути предметом уваги та обговорення. І лише у разі його відповідності найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що відповідає таким критеріям.

Оскільки доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, то обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть правомірні та законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності, виходячи із загальноприйнятих уявлень до цього поняття, особливо якщо йдеться про суддю.

З урахуванням установлених обставин, наданих кандидатом пояснень та їх оцінки в сукупності Комісія доходить висновку, що кандидат не усунула сумнівів щодо правдивості своїх пояснень стосовно користування транспортними засобами, а також щодо достатності підтвердження законності джерел походження коштів, використаних її матір’ю для придбання рухомого та нерухомого майна.

У зв’язку з цим Комісія дійшла висновку, що це може бути підставою для зменшення кількості балів за показниками «чесність» та «законність джерел походження майна» критерію доброчесності.

Перевіряючи обставини, викладені в пункті 2.2 висновку ГРД, Комісією встановлено, що 09 січня 2003 року кандидат набула у власність гараж № ___, розташований у гаражно-будівельному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_1» у м. Харкові, на підставі договору дарування, укладеного з батьком.

Цей об’єкт нерухомості вперше відображено в розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації за 2019 рік.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 вересня 2020 року гараж було відчужено ОСОБА_6 за 63 300 грн. У декларації за 2020 рік відомості про дохід від відчуження гаража відсутні.

Надаючи пояснення, кандидат підтвердила факт набуття гаража до призначення її на посаду судді. Вона наголосила, що після укладення договору дарування правовстановлювальні документи залишилися в матері, яка проживала у м. Харкові. Після переїзду кандидата у 2006 році до м. Дніпра документи залишилися у матері, у зв’язку з чим вона забула про наявність цього майна.

За твердженням кандидата, документи на гараж були виявлені лише у 2019 році. Після виявлення документів кандидат вжила заходів для державної реєстрації права власності в лютому 2019 року та відобразила відомості про гараж у декларації за 2019 рік.

Кандидат зауважила, що не мала наміру приховувати належне їй майно.

Стосовно невідображення доходу від продажу гаража кандидат пояснила, що сума отриманого доходу не перевищувала встановленого законом порогу для подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, тому обов’язку його подання, на її думку, не виникало. Незазначення доходу від відчуження гаража в розділі 11 декларації за 2020 рік кандидат пояснила технічною помилкою та заперечила наявність умислу на приховування відповідної інформації

Згідно з пунктами 2,7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на дату подання Декларації) у декларації зазначаються:

- відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право;

- отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Згідно з роз’ясненнями НАЗК «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання копунції» стосовно заходів фінансового контролю» від 13 лютого 2020 року № 1 доходи включають якщо майно, яке перебувало у власності суб’єкта декларування або члена його сім’ї протягом звітного періоду, було відчужено у звітному період і в результаті цього суб’єкт декларування або член його сім’ї отримали дохід, то відповідна інформація повинна бути відображена в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації. Також підлягає заповненню розділ 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» (у разі перевищення відповідного порогу вартості об’єкта при укладенні правочину про його відчуження).

Ураховуючи викладене, Комісія вважає, що кандидат не вжила належних заходів для забезпечення декларування гаража, яким фактично володіла з 2003 року, у деклараціях, поданих до 2019 року, а також для відображення в декларації за 2020 рік доходу в розмірі 63 300 грн, отриманого від відчуження цього майна. У зв’язку з цим Комісія дійшла висновку, що це може бути підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності.

Узагальнюючи досліджені вище обставини, Комісія дійшла висновку, що викладені порушення у пункті 1.1 та у пункті 2.2 висновку ГРД у своїй сукупності є підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності на 15 балів.

Перевіряючи обставини, викладені у пункті 2.3 висновку ГРД, Комісією встановлено, що право власності на житловий будинок загальною площею 31,60 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані у смт. Покотилівка Харківської області, кандидат набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 червня 2017 року.

22 червня 2017 року кандидат посвідчила довіреність, якою уповноважила ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчиняти від її імені всі необхідні та доцільні дії з підготовки необхідних документів для відчуження житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованими у смт. Покотилівка Харківської області.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 листопада 2017 року, укладеного представником кандидата за довіреністю ОСОБА_7, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було відчужено за 404 100 грн.

Однак у декларації за 2017 рік відомості про відчуження будинку та дохід від його продажу відсутні. У повідомленні про суттєві зміни в майновому стані від 30 серпня 2019 року кандидат відобразила відомості про отримання доходу у розмірі 404 100 грн, вид доходу – спадщина, джерело доходу – ОСОБА_7. У декларації за 2019 рік зазначені кошти відображені в розділі 12 «Грошові активи», однак не відображені в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки».

Під час співбесіди кандидат зазначила, що уповноважила третю особу на продаж об’єкта нерухомого майна через відсутність можливості самостійно займатися цим питанням. За її словами, представник не повідомив про укладення договору купівлі-продажу 03 листопада 2017 року та не передав отримані від продажу кошти. Про відчуження будинку кандидат, за її словами, дізналася лише під час ознайомлення з матеріалами суддівського досьє, після чого звернулася до представника та фактично отримала кошти 26 серпня 2019 року.

Кандидат пояснила, що саме після фактичного отримання коштів відобразила відповідні відомості в повідомленні про суттєві зміни в майновому стані від 30 серпня 2019 року, зазначивши джерелом доходу особу, від якої фактично отримала кошти (представника, а не сторони договору купівлі-продажу). Незазначення відомостей про відчуження будинку в декларації за 2017 рік та невідображення доходу в розділі «Доходи» декларації за 2019 рік вона пояснила відсутністю інформації про укладення договору у 2017 році та помилкою, заперечивши наявність умислу на приховування відповідних відомостей.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній станом на дату подання декларації) у декларації зазначаються отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Кандидат не відобразила в декларації за 2017 рік відомості про дохід у розмірі 404 100 грн від відчуження належного їй житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, реалізованого 03 листопада 2017 року на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» у разі суттєвої зміни у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, зазначений суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті НАЗК.

Станом на 01 січня 2017 року 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становили 80 000 грн. Оскільки сума доходу, отриманого від відчуження майна, перевищувала зазначений поріг, у кандидата виник обов’язок подати повідомлення про суттєві зміни в майновому стані в порядку та строки, визначені частиною другою статті 52 Закону України «Про запобігання корупції», що нею зроблено не було.

Пояснення кандидата про те, що вона не була обізнана про відчуження належного їй нерухомого майна та отримала кошти від його продажу лише у 2019 році (майже через два роки після укладення договору купівлі-продажу), викликають сумніви у їх достовірності.

Відповідно до статті 20 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року (далі – Кодекс суддівської етики) суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Видавши представнику довіреність на відчуження нерухомого майна, кандидат мала усвідомлювати можливість вчинення відповідного правочину та вживати розумних заходів для контролю за його виконанням, в тому числі з метою належного виконання своїх обов'язків як суб’єкта декларування. Однак у декларації за 2017 рік вона не зазначила відомостей про відчуження майна та відповідний дохід. Крім того, після фактичного отримання коштів, з її слів, у 2019 році, кандидат вказала у повідомленні про суттєві зміни в майновому стані іншу особу як джерело доходу, а у щорічній декларації за 2019 рік не відобразила цей дохід у розділі «Доходи».

Сукупність цих обставин не узгоджується з вимогами щодо повного та достовірного декларування відомостей і не дає достатніх підстав вважати пояснення кандидата переконливими.

Із зазначених підстав Комісія доходить висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата показнику «чесність» критерію доброчесності.

Згідно з пунктом 14 розділу ІІІ Єдиних показників оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді), зокрема, показнику «чесність».

Відповідно до пункту 18 розділу ІІІ Єдиних показників чесність – правдивість, принциповість, щирість судді (кандидата на посаду судді) у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику чесності, якщо, зокрема, але не виключно: завжди, а не лише під час виконання своїх посадових обов’язків, поводився відповідно до свого статусу, проявляв гідність і добропорядність, діяв згідно з вимогами законодавства, правилами професійної етики, вимогами академічної доброчесності, іншими етичними нормами щодо чесності; надав достовірну та відому йому інформацію в деклараціях доброчесності судді (декларації доброчесності кандидата на посаду судді), деклараціях родинних зв’язків судді (декларації родинних зв’язків кандидата на посаду судді), деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний; надав правдиві усні та / або письмові відомості під час участі в доборі, конкурсі, кваліфікаційному оцінюванні, дисциплінарному провадженні, інших юридичних процедурах, у яких такий суддя (кандидат на посаду судді) брав та / або бере участь; не приховував таких відомостей за наявності підстав вважати, що вони були йому відомі, крім випадків, коли законодавство дозволяє відмовлятись від надання інформації; під час досягнення професійних цілей та успіхів дотримувався етичних принципів щодо себе чи членів своєї сім’ї; під час набуття права на об’єкти цивільних прав, отримання інших благ, переваг, пільг чи статусу, виконання обов’язків, вирішення спорів не допускав поведінки, яка, на думку звичайної розсудливої людини, може завдати шкоди авторитету правосуддя чи знизити рівень суспільної довіри до суду; в особистому та професійному житті поводився так, щоб його поведінка на думку звичайної розсудливої людини, була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки; докладає зусиль для того, щоб члени його сім’ї діяли відповідно до законодавства та утримувалися від поведінки, яка, на думку звичайної розсудливої людини, може завдати шкоди авторитету правосуддя чи знизити рівень суспільної довіри до суду.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 146, 159, 160 постанови від 20 листопада 2025 року у справі № 990/148/24 вказала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Від професійних та моральних якостей суддів залежить рівень здійснення правосуддя в державі, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд із професійними якостями є визначальними характеристиками під час вирішення питання про призначення його на посаду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 990/71/24 вказано, що підстави для сумнівів у відповідності кандидата критеріям доброчесності повинні бути об’єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об’єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

Узагальнюючи досліджені обставини, Комісія дійшла висновку, що викладені порушення в пункті 2.1 та в пункті 2.3 висновку ГРД у своїй сукупності є підставою для зменшення кількості балів за показником «чесність» критерію доброчесності на 15 балів.

Перевіряючи обставини, викладені у пункті 3 висновку ГРД, Комісією встановлено, що Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 12/2007 кандидата було призначено на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У зв’язку з призначенням на посаду та зарахуванням на квартирний облік відповідно до чинної на той час статті 44 Закону України «Про статус суддів» як особи, що потребує поліпшення житлових умов, у 2007 році кандидату було надано службове житлове приміщення у місті Павлограді житловою площею 13,8 кв. м.

Надалі за зверненням кандидата виконавчим комітетом відповідної міської ради було прийнято рішення про виключення зазначеного житлового приміщення з числа службових. Після цього житло було приватизовано та відчужено кандидатом у лютому 2008 року.

Кандидат зазначила, що вона є уродженкою м. Харкова, не мала у власності житла у м. Павлограді чи іншого житла, у зв’язку з чим потребувала поліпшення житлових умов і була зарахована на квартирний облік. Надання житла здійснювалося компетентним органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства, яке гарантувало суддям належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Кандидат просила врахувати, що надане їй житлове приміщення площею 13,8 кв.м. не відповідало вимогам благоустрою та було фактично непридатним для постійного проживання. За її словами, приміщення перебувало в занедбаному стані, мало значний фізичний знос, було без комунікацій (водопостачання, електропостачання, опалення), із пошкодженими вікнами та антисанітарним станом. На її думку, для приведення житла у придатний для проживання стан були необхідні значні фінансові витрати, яких вона не мала.

З огляду на зазначене кандидат звернулася до виконавчого комітету міської ради із клопотанням про виключення житлового приміщення з числа службових. Після прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування житло було виключене зі службового фонду, що, за поясненнями кандидата, надало їй можливість розпорядитися ним як власним майном.

Кандидат пояснила, що після відчуження житла в лютому 2008 року мала намір використати отримані кошти для придбання благоустроєного житла. Однак через рівень суддівської винагороди та високі ціни на нерухомість придбати інше житло не змогла, у зв’язку з чим була змушена його винаймати. Надалі після її переведення у 2011 році до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська (нині — Чечелівський районний суд міста Дніпра) потреба у придбанні житла в м. Павлограді відпала.

Також кандидат наголосила, що під час надання, виключення зі службового фонду, приватизації та відчуження житла не було вчинено порушень законодавства чи недобросовісної поведінки з її боку, а відповідні рішення були прийняті уповноваженими органами в межах їхніх повноважень.

Комісія критично оцінює пояснення кандидата щодо обставин отримання, приватизації та відчуження житлового приміщення. Зокрема, наведені кандидатом доводи про непридатність житла для проживання, намір використати кошти від його відчуження для придбання іншого житла, а також про відсутність можливості здійснити необхідний ремонт не повною мірою узгоджуються з послідовністю її подальших дій. Пояснення не усувають сумнівів щодо дійсної мети звернення із клопотанням про виключення житла з числа службових та його відчуження після набуття права власності.

Комісія виходить із того, що оцінці підлягає не лише формальна законність дій під час набуття права власності на житло, а й поведінка кандидата при реалізації наданих їй законом гарантій. Від судді очікується не лише дотримання вимог законодавства, а й така поведінка, яка не створює обґрунтованих сумнівів у добросовісності використання державних соціальних гарантій та сприяє підтриманню суспільної довіри до судової влади.

Водночас Комісія бере до уваги, що кандидат отримала службове житло на підставі чинного на той час законодавства, рішення про виключення житла з числа службових було ухвалене компетентним органом, а відомостей про встановлення незаконності відповідних рішень не встановлено.

За сукупністю наведених обставин Комісія дійшла висновку, що хоча пояснення кандидата не усувають усіх сумнівів щодо мотивів реалізації нею права на службове житло та оцінюються критично, самі собою ці обставини не є достатніми для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики та не є самостійною та достатньою підставою для висновку про невідповідність кандидата одному із показників критеріїв доброчесності та професійної етики.

Стосовно обставин, викладених у пункті 4 висновку ГРД, кандидат зазначила, що у відповіді на звернення ГРД від 16 квітня 2026 року надала інформацію відповідно до змісту поставленого питання. На її думку, формулювання питання не містило уточнення щодо періоду «після 2014 року», у зв’язку з чим нею було зазначено, що у 2014 році ні вона, ні її мати не здійснювали поїздок до російської федерації, білорусі чи на тимчасово окуповані території України.

Кандидат пояснила, що така відповідь не мала на меті приховування інформації, оскільки під час кваліфікаційного оцінювання у 2018–2019 роках вона повідомляла про перетинання матір’ю кордону з російською федерацією в період 2015–2018 років, які, за її словами, здійснювалися виключно з особистих причин (туристичних та санаторно-лікувальних).

Кандидат також вказала, що не мала умислу надати неповну чи недостовірну інформацію.

Комісія не встановила ознак умисного приховування інформації, однак критично оцінює надані пояснення та вважає, що кандидат не вжила достатніх заходів для надання повної інформації задля спростування сумніву у її відкритості.

Стосовно обставин, викладених у пункті 1 інформації ГРД, кандидат пояснила, що дисертацію було підготовлено та захищено відповідно до вимог, які діяли на момент її написання. За її словами, збіг окремих фрагментів дисертації з раніше опублікованими нею науковими працями зумовлений тим, що ці публікації відображали результати одного дисертаційного дослідження та були формою їх обов’язкової апробації.

Кандидат наголосила, що всі результати дослідження є її власними, перелік відповідних наукових публікацій був наведений в авторефераті та анотації до дисертації, а відсутність у тексті окремих посилань на власні праці пов’язана з особливостями оформлення дисертацій, що склалися на той час. Водночас вона визнала, що з урахуванням сучасних вимог академічної доброчесності безпосереднє посилання на власні публікації в тексті дисертації було б більш коректним, однак заперечила наявність умислу на порушення принципів академічної доброчесності.

Визначаючись щодо представлених у висновку ГРД фактів самоплагіату, Комісія зазначає таке.

Самоплагіат (оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів) як один із видів порушень академічної доброчесності вперше визначено в частині четвертій статті 42 Закону України «Про освіту», прийнятому 05 вересня 2017 року.

«Проблема актуальна через те, що окремі автори наукових публікацій іноді багатократно відтворюють одні й ті самі наукові результати, при цьому подають їх як нові наукові результати. […] Головними причинами виокремлення самоплагіату як виду порушень академічної доброчесності є те, що він:

- знижує довіру суспільства до науки у цілому, а також до наукових результатів окремих осіб та інституцій;

- призводить до отримання необґрунтованих переваг за фактично невиконану роботу; ці переваги можуть полягати в отриманні додаткового фінансування на проведення досліджень, що фактично не виконувалися, підвищенні наукометричних показників автора тощо;

- може порушувати авторські та суміжні права інших фізичних і юридичних осіб, зокрема видавців та співавторів» (Розширений глосарій термінів та понять із академічної доброчесності (лист Міністерства освіти і науки України від 23 жовтня 2018 року № 1/9-650).

Окремі приписи, які можна трактувати як неприпустимість самоплагіату, відображались в українському законодавстві і до 2017 року. Вони передбачали єдину вимогу, а саме заборону повторного винесення на захист у докторській дисертації наукових результатів, захищених у кандидатській дисертації (постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 644, постанова Кабінету Міністрів України від 07 березня 2007 року № 423, постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567).

Підготовка дисертації на здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук, дисертації здобувача ступеня доктора філософії передбачає / передбачала обов’язкову вимогу попереднього висвітлення наукових результатів дисертації в наукових публікаціях (монографіях, наукових статтях). Ще одна вимога в процесі підготовки дисертаційного дослідження – апробація результатів дослідження, зокрема шляхом виступів з доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах. Результатами апробації є тези наукових доповідей (повідомлень), опубліковані в збірниках матеріалів конференцій.

Традиційно дослідники обґрунтовують свої нові наукові висновки та ідеї на різного роду наукових та науково-практичних заходах та тезово представляють їх у текстах наукових доповідей (повідомлень). У процесі наукових дискусій та колективних обговорень відповідної доповіді (повідомлення) дослідник коригує, підсилює додатковим обґрунтуванням отримані наукові результати та оприлюднює їх в ширшого обсягу науковій публікації – науковій статті у профільному науковому виданні. Належним чином апробовані, оприлюднені та опубліковані наукові результати покладаються в основу дисертаційного дослідження.

Вимоги публікації / оприлюднення наукових результатів при підготовці дисертаційного дослідження спричинили дискусію щодо наявності в таких випадках самоплагіату. Ураховуючи це, Міністерство освіти і науки України в листі від 20 травня 2020 року № 1/9-263 «До питання уникнення проблем і помилок у практиках забезпечення академічної доброчесності» наголосило, що «попередня публікація наукових результатів дисертацій є вимогою законодавства. Тому наявність в дисертації фрагментів раніше оприлюднених наукових робіт здобувача не містить ключової характеристичної ознаки (спроби оприлюднення раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів) і не відповідає поняттю «самоплагіат». […] Ще одним проблемним випадком є публікація наукових статей за результатами доповідей на наукових конференціях та інших заходах, які передбачали попереднє видання збірників тез або матеріалів цих заходів. Тестові збіги у таких статтях з тезами чи текстами доповідей не є самоплагіатом, оскільки це варіанти однієї й тієї самої публікації, які не претендують на те, що кожний з них містить окремі наукові результати».

Роз’яснення Міністерства освіти і науки України пізніше було нормативно закріплено в пункті 9 постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року № 44 «Про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії»: «Не вважається самоплагіатом використання здобувачем своїх наукових праць у тексті дисертації без посилання на ці праці, якщо вони попередньо опубліковані з метою висвітлення в них основних наукових результатів дисертації та вказані здобувачем в анотації дисертації».

Ураховуючи наведене, Комісія дійшла висновку про непідтвердження факту порушення Токар Н.В. вимог академічної доброчесності, а саме наявності самоплагіату в дисертації.

Визначаючись щодо представлених у висновку ГРД фактів плагіату,  Комісія зазначає таке.

Комісія виходить із того, що процес виявлення запозичень чужого тексту, який використовується для оцінки наукової роботи на предмет наявності ознак плагіату, як правило, за своєю суттю є складним та потребує застосування спеціальних засобів, знань та умінь.

При дослідженні висновку ГРД у цій частині Комісія враховує постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 560/8264/24, в якій зазначено, що ключову роль у забезпеченні академічної доброчесності у вищій освіті відіграє Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (далі – НАЗЯВО, Національне агентство). Комітет з питань етики НАЗЯВО уповноважений розглядати випадки порушення академічної доброчесності та подавати відповідні висновки до Національного агентства, яке має повноваження встановлювати факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та ініціювати звернення до Міністерства освіти і науки України щодо скасування рішень про присудження наукових ступенів кандидата та доктора наук, якщо такі порушення були виявлені.

Суд виснував, що НАЗЯВО відповідно до статті 17 Закону України «Про вищу освіту» є постійно діючим колегіальним органом; юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Комітет з питань етики, який утворюється у складі НАЗЯВО, розглядає питання порушення академічної доброчесності і вносить відповідні подання до Національного агентства, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (частина дев’ята статті 19 Закону України «Про вищу освіту»).

Згідно з пунктом 9 Статуту НАЗЯВО, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 244 «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2024 року № 71), Національне агентство встановлює відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та готує звернення до Міністерства освіти і науки України про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 560/8264/24 наголошено на тому, що будь-які звинувачення, зокрема в порушенні академічної доброчесності, мають бути підкріплені конкретними доказами та належно перевіреними фактами, а висновки НАЗЯВО як контролюючого органу в цій сфері – бути обґрунтованими.

Із урахуванням встановлених обставин (за відсутності достатніх фактичних даних, які можуть свідчити про академічну недоброчесність), підходів суду касаційної інстанції щодо стандартів встановлення та доведення фактів академічної недоброчесності Комісія вважає, що твердження ГРД є безпідставними, а пояснення кандидата – переконливими та достатніми для спростування сумнівів, які виникли в цій ситуації.

Стосовно обставин, викладених у пункті 2 інформації ГРД, кандидат підтвердила, що в зазначені періоди проходила підготовку та підвищення кваліфікації, однак  правосуддя фактично не здійснювалося. За її словами, зазначені процесуальні рішення були ухвалені до початку навчання, а їх внесення до автоматизованої системи документообігу суду здійснювалися після завершення навчальних заходів, що підтверджується копіями щоденників (за 2012–2014 роки), скріншотами з АСДС із зазначенням часу внесення документів, а також відсутністю в щоденниках записів про призначення відповідних справ до розгляду в період навчання. Крім того, кандидат покликається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 30 вересня 2021 року у провадженні № 11-98сап21, відповідно до якої суддя з огляду на особливості статусу може виконувати окремі службові обов’язки поза межами робочого часу, у тому числі здійснювати технічні дії щодо внесення процесуальних документів до АСДС після завершення навчання.

З матеріалів суддівського досьє Комісією встановлено, що кандидат проходила навчання в Дніпровському регіональному відділенні в такі періоди: з 01 жовтня 2012 року до 05 жовтня 2012 року підготовку суддів для підтримання кваліфікації; 05 жовтня 2012 року та 12 червня 2013 року періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня кваліфікації.

За результатами дослідження наданих кандидатом пояснень та копій документів Комісія дійшла висновку про підтвердження доводів кандидата про внесення процесуальних документів до АСДС після завершення навчальних заходів, а не здійснення правосуддя під час проходження навчання.

Ураховуючи викладене, указані в цьому пункті обставини не свідчать про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності та не є підставою для зменшення кількості балів.

Визначаючись щодо представлених у пунктах 3-4 інформації ГРД фактів, Комісія зазначає таке.

У провадженні кандидата перебувало на розгляді 437 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП. У 26 справах ним закрито провадження у зв’язку із закінченням строку притягнення особи до адміністративної відповідальності, що становить 5,94 % від розглянутих справ.

У провадженні кандидата перебувало на розгляді 465 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-2 КУпАП. У 24 справах кандидатом закрито провадження у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, що становить 5,16 % від загальної кількості розглянутих справ цієї категорії. У 17 з цих справ матеріали надійшли до суду завчасно, орієнтовно за 53–86 днів до спливу тримісячного строку притягнення до адміністративної відповідальності, що становить 3,66 %.

Кандидат надала детальні пояснення щодо вказаних обставин.

Токар Н.В. зазначила, що закриття 26 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності було зумовлене об’єктивними та незалежними від суду причинами. Зокрема, у частині справ матеріали надійшли до суду із суттєвим запізненням або вже після спливу встановлених статтею 38 КУпАП строків. В інших випадках розгляд справ відкладався через відсутність належного повідомлення осіб про дату, час і місце судового засідання, що унеможливлювало їх розгляд без порушення гарантій, передбачених статтею 268 КУпАП, та відповідало усталеній практиці судів апеляційної інстанції.

Крім того, кандидат вказала, що окремі провадження не могли бути розглянуті своєчасно через обставини воєнного стану, початок повномасштабного вторгнення російської федерації, тимчасову зміну територіальної підсудності справ, неявку учасників процесу, а також інші процесуальні причини, зокрема подання клопотань сторонами, необхідність ознайомлення захисників із матеріалами справ, витребування доказів та неналежне оформлення матеріалів поліцією. За словами кандидата, у кожному випадку вживалися всі можливі заходи для своєчасного розгляду справ, а закриття проваджень було наслідком виключно об’єктивних обставин без наміру затягувати розгляд чи уникнути притягнення осіб до відповідальності.

Також кандидат надала детальні письмові пояснення щодо динаміки розгляду нею 17 справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 173-2 КУпАП, провадження у яких було закрито у зв’язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

За поясненнями Токар Н.В., у 7 справах закінчення строків було зумовлене об’єктивними обставинами, зокрема початком повномасштабного вторгнення російської федерації, неявкою учасників судового процесу після 24 лютого 2022 року та її тривалою відпусткою, підтвердженою відповідними наказами. У зв’язку з цим розгляд справ був відкладений, а після спливу строків, визначених статтею 38 КУпАП, провадження закрито.

Стосовно інших 10 справ кандидат зазначила, що судом було вжито всіх можливих заходів для належного повідомлення осіб про дату, час і місце судового розгляду. За відсутності підтвердження належного повідомлення та з метою забезпечення процесуальних прав осіб, передбачених статтею 268 КУпАП, розгляд справ відкладався. За словами кандидата, такий підхід відповідає практиці судів апеляційної інстанції щодо недопустимості розгляду справ за відсутності доказів належного повідомлення особи, а закриття проваджень було наслідком об’єктивних процесуальних обставин, а не бездіяльності суду.

Не вдаючись до оцінки судових рішень та мотивів їх ухвалення, Комісія відзначає, що відповідно до статей 6, 7 Кодексу суддівської етики суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи, стимули, загрози або публічну критику. Суддя повинен сумлінно і компетентно виконувати покладені на нього обов’язки, вживати заходів для професійного зростання та вдосконалення практичних навичок.

Комісія враховує положення Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 березня 2026 року № 14, у якому вказано: «довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду».

Водночас Комісія звертає увагу, що суди здебільшого прагнуть дотримуватися вимоги статті 268 КУпАП щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності зазначеної особи це можливо лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і якщо від неї не надійшло клопотання про його відкладення.

За таких обставин суддя фактично поставлений перед вибором забезпечити досягнення мети юридичної відповідальності за наявності для цього відповідних підстав чи порушити право особи на участь у процесі, яке, як правило, включає не тільки право бути присутнім, але й слухати та стежити за провадженням. Особа також повинна мати можливість, серед іншого, пояснити свою версію подій, вказати на будь-які заяви, з якими вона не згодна, та інформувати про будь-які факти на свій захист.

Розглядаючи справи, у яких національні суди поставали перед подібним вибором, Європейський суд з прав людини в пункті 39 постанови у справі «KASTE AND MATHISEN v. NORWAY» (заяви № 18885/04, № 21166/04) відзначив: якби співобвинувачений міг би бути поставлений у становище, коли він або вона зможуть «заблокувати обвинувачення стосовно себе», не відповідаючи на запитання, то це могло б перешкодити дотриманню розумної вимоги щодо часу, що міститься в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв’язку з цим Комісія додатково зазначає, що за усталеною практикою Страсбурзького суду вирішальним є те, чи свідчать факти справи однозначно про те, що заявник був достатньо обізнаний про можливість здійснення прав, гарантованих Конвенцією, у контексті конкретного провадження, порушеного проти нього, і чи може він вважатись таким, що відмовився від свого права з’являтися в суді (пункт 32 постанови у справі «STOYANOV v. BULGARIA», заява № 39206/07).

Комісія наголошує, що положення статті 256 КУпАП дають достатні підстави для твердження про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення є обізнаною про можливість реалізації прав, гарантованих КУпАП у контексті конкретного провадження, порушеного проти неї.

Таким чином, постаючи перед зазначеним вибором, суддя має забезпечити рівновагу між суспільним та приватним інтересом при вирішенні подібних справ та насамперед вжити всіх розумних заходів для повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи і за необхідності відкласти розгляд відповідної справи в межах строків накладення адміністративного стягнення, не допустивши «штучного блокування» досягнення мети адміністративної відповідальності (за наявності для цього підстав) та забезпечивши таким чином ефективне відправлення судочинства.

Отже, неодноразові виклики особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою забезпечення її права «бути почутою», самі по собі не можуть і не повинні розглядатись як допущення неефективного відправлення судочинства. Однак такі випадки, коли це призводить до звільнення особи від адміністративної відповідальності через сплив строків накладення адміністративного стягнення, мають бути оцінені Комісією під час встановлення відповідності судді критерію професійної етики з урахуванням системності таких дій, навантаження судді, наявності фінансової та технічної можливості суду забезпечити повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи, а також процесуальної поведінки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (або її представника).

Комісія звертає увагу на те, що вказані статистичні відомості, з урахуванням пояснень судді, не викликають сумніву в сумлінності судді при організації судового процесу для ефективного розгляду справ окреслених категорій.

До того ж аналіз детальних пояснень кандидата щодо хронології розгляду справ, про які йдеться в рішенні ГРД, дозволяє дійти висновку, що причини закінчення строку притягнення особи до адміністративної відповідальності не пов’язані із несумлінною поведінкою судді при їх розгляді.

З урахуванням викладеного Комісія вважає, що пояснення Токар Н.В. є достатніми, а надана ГРД інформація щодо цих проваджень не свідчить про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Водночас за результатами дослідження досьє кандидата Комісією встановлено інші обставини, не вказані у висновку ГРД, однак не можуть бути залишені поза увагою.

1. У розділах 2.1. «Інформація про суб’єкта декларування» декларацій за 2015–2021 роки кандидат вказала місце фактичного проживання: м. Дніпро, АДРЕСА_4.

Водночас у розділах 3 «Об’єкти нерухомості» цих декларацій кандидат не зазначила об’єкта нерухомості за місцем фактичного проживання.

Під час співбесіди кандидат підтвердила, що проживала за вказаною адресою, орендуючи квартиру. Причину невідображення об’єкта нерухомості в деклараціях за 2015–2021 роки пояснити не змогла.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на дату подання декларації) у декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Ураховуючи викладене, Комісія вважає, що кандидат не вжила належних заходів для забезпечення декларування об’єкта нерухомості, яким фактично користувалася. У зв’язку з цим Комісія дійшла висновку, що вказане порушення може бути підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності.

2. Згідно з наявною в базі АРКАН інформацією Токар Н.В. перетинала державний кордон у такі періоди:

- виїзд 03 лютого 2022 року, в’їзд 16 лютого 2022 року;

- виїзд 31 березня 2022 року, в’їзд 13 січня 2023 року (у цей період зі своєю матір’ю).

Під час співбесіди кандидат зазначила про те, що у 2022 році проживала за кордоном зі свою матір’ю як членом сім’ї у зв’язку з незадовільним станом здоров’я останньої. Водночас у декларації за 2022 рік кандидат не зазначила про матір та її майнові права.

Згідно з пунктами 1,2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній станом на дату подання Декларації) у декларації зазначаються відомості про: прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, суб’єкта декларування та членів його сім’ї, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб’єкта декларування та членів його сім’ї (у разі формування такого унікального номера), зареєстроване місце їх проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб’єкта декларування, у тому числі належність до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, а також належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»; об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.

Відповідно до роз’яснень НАЗК від 13 листопада 2023 року, членами сім’ї суб’єкта декларування є, зокрема, будь-які особи, які станом на останній день звітного періоду (за умови спільного проживання із суб’єктом декларування впродовж 30 календарних днів, що передували останньому дню звітного періоду) або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації: спільно проживали; були пов’язані спільним побутом; мали взаємні права та обов’язки із суб’єктом декларування (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживали із суб’єктом декларування, але не перебували у шлюбі.

За результатами аналізу викладених вище обставин Комісією встановлено, що кандидат проживала разом з матір’ю понад 270 днів протягом 2022 року, що обумовлювало необхідність відображення відповідних відомостей у декларації за 2022 рік. Проте таких відомостей у декларації за 2022 рік зазначено не було.

У зв’язку з цим Комісія дійшла висновку, що вказане порушення може бути підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності.

3. Поряд з обставинами перебування кандидата за кордоном у 2022 році під час співбесіди також з’ясовано підстави такого перебування з огляду на статус судді та належне виконання нею обов’язків зі здійснення правосуддя.

Комісією встановлено, що у 2022 році кандидат перебувала у відпустках 296 днів, з яких: відпустка без збереження заробітної плати 165 днів, щорічна основна відпустка у кількості 80 днів, додаткова відпустка за вислугу років у кількості 34 дні, надання інших днів відпочинку за раніше відпрацьований час 17 днів (вихідні/святкові дні). Зазначені обставини підтверджуються наказами та довідками Чечелівського районного суду міста Дніпра, наданими Комісії.

Під час співбесіди кандидат зазначені обставини не заперечувала. На запитання головуючого вона пояснила, що, перебуваючи на території Республіки Молдова, оформлювала заяви про надання відпусток та надсилала їх фотокопії засобами електронного зв’язку (через месенджери). Також кандидат повідомила, що не отримувала жодних пільг чи інших видів допомоги від Республіки Молдова. За її словами, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вона разом із матір’ю виїхала за кордон, що обумовлено об’єктивними обставинами, зокрема незадовільним станом здоров’я матері.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Згідно із частиною шостою статті 56 Закону суддя повинен додержуватися присяги.

Складаючи присягу судді, особа, призначена на посаду судді, присягає Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (стаття 57 Закону). Суддя зобов’язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (пункт 1 частини сьомої статті 56 Закону).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

У пунктах 8, 49 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, наголошено, що повноваження, надані суддям, тісно пов’язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, що застосовуються до суддів, ґрунтуються на цих цінностях і є передумовами довіри до здійснення правосуддя. Судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, зокрема, виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Аналіз міжнародних та національних стандартів поведінки суддів свідчить про обов’язок судді демонструвати бездоганну поведінку та неухильно дотримуватися етичних принципів як під час здійснення правосуддя, так і поза межами професійної діяльності. Це передбачає недопущення некоректної поведінки незалежно від того, чи призвела вона до негативних наслідків.

Комісія виходить з того, що предметом оцінювання в цьому випадку є поведінка кандидата крізь призму стандартів професійної етики та сумлінного виконання обов’язків судді.

На переконання Комісії, відсутність на робочому місці з 03 лютого 2022 року до 16 лютого 2022 року та з 31 березня 2022 року до 13 січня 2023 року судді Токар Н.В., яка має повноваження на здійснення правосуддя та обіймає штатну суддівську посаду в Чечелівському районному суді міста Дніпра, має наслідком збільшення поточного судового навантаження на інших суддів. Зазначена обставина додатково ускладнює процес здійснення правосуддя в Чечелівському районному суді м. Дніпра, негативно впливає на тривалість розгляду справ, оперативність та ефективність відновлення порушених прав громадян, які звернулись за судовим захистом.

Комісія зауважує, що посада судді передбачає високий рівень відповідальності й покладає на суддю додаткові обмеження та обов’язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.

Безсумнівно, що набуття особою статусу судді передбачає постійне, неухильне, сумлінне виконання професійних обов’язків зі здійснення правосуддя, і зловживання суддею правом на відпустки без збереження заробітної плати як спосіб ухилення від виконання своїх професійних обов’язків та відсутність на робочому місці не відповідають нормам суддівської етики та стандартам поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, підривають авторитет правосуддя.

Допущення суддею відповідних дій несе репутаційні ризики і створює в суспільстві негативний імідж суддів як представників судової влади, що особливо гостро сприймається громадськістю на фоні трагічних подій у надважкий і критичний історичний час для нашої держави. У сучасних обставинах суспільство очікує від суддів відповідального виконання професійних обов’язків, відданості у служінні народу України, демонстрацію найкращих морально-етичних якостей, таких як доброчесність, сумлінність, справедливість, мужність, терпіння.

Відповідно до пункту 14 розділу ІІI Єдиних показників оцінка доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) полягає в оцінюванні відповідності судді (кандидата на посаду судді), зокрема, показнику «сумлінність».

Пунктом 19 розділу ІІІ Єдиних показників визначено, що сумлінність – старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов’язків.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно: ефективно організовує виконання своїх повноважень і є дисциплінованим; під час здійснення професійної діяльності вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів; утримується від будь-якої діяльності, яка унеможливлює належне виконання посадових обов’язків та інших повноважень.

Комісія переконана, що наведені факти не можуть вважатися достатніми для того, аби вважати кандидата таким, що не відповідає критерію професійної етики, однак свідчать про небездоганну поведінку у професійній діяльності.

Узагальнюючи досліджені вище обставини, Комісія дійшла висновку, що встановлені вище порушення правил декларування та нездійснення правосуддя тривалий час у зв’язку із перебуванням у відпустках (та з інших підстав) у своїй сукупності є підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності на 15 балів.

За результатами оцінки всіх встановлених обставин, які стали підставою для зменшення кількості балів, Комісія зазначає таке:

- обставини, викладені у пунктах 1.1 та 2.2 висновку ГРД, у своїй сукупності стали підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності на 15 балів;

- обставини, викладені у пунктах 2.1 та 2.3 висновку ГРД, у своїй сукупності стали підставою для зменшення кількості балів за показником «чесність» критерію доброчесності на 15 балів;

- обставини самостійно встановлені Комісією та викладені в пунктах 1–3 у своїй сукупності стали підставою для зменшення кількості балів за показником «сумлінність» критерію доброчесності на 15 балів.

Висновки за результатами кваліфікаційного оцінювання.

КРИТЕРІЇ	ПОКАЗНИКИ	РЕЗУЛЬТАТ  (за показником	РЕЗУЛЬТАТ  (за критерієм)
професійна компетентність	когнітивні здібності	44,70	345,70
	знання історії української державності	40
	знання у сфері права та спеціалізації суду	147
	здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації	114
особиста компетентність	рішучість та відповідальність	19,67	40
	безперервний розвиток	20,33
соціальна компетентність	ефективна комунікація	9,33	37,66
	ефективна взаємодія	9,33
	стійкість мотивації	10
	емоційна стійкість	9
доброчесність та професійна етика	незалежність		255
	чесність
	неупередженість
	сумлінність
	непідкупність
	дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті
	законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя судді (кандидата на посаду судді) його статусу
		Загальний бал	678,36

Відповідно до пункту 6.54 розділу 6 Положення розгляд Комісією інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, що надані Громадською радою доброчесності, здійснюється в порядку, визначеному Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Згідно з підпунктом 58.17 пункту 58 параграфа 7 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23 зі змінами), Комісія у пленарному складі ухвалює рішення про підтвердження (непідтвердження) здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність (невідповідність) судді займаній посаді), якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.

Таким чином, питання щодо підтвердження здатності кандидата Токар Н.В. здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді підлягає розгляду та вирішенню Комісією в пленарному складі.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

1. Визначити, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Токар Наталія Володимирівна набрала 678,36 бала.

2. Питання про підтвердження здатності Токар Наталії Володимирівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.

Головуючий                                                                                                   Михайло БОГОНІС

Члени Комісії:                                                                                                Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                                                          Галина ШЕВЧУК