Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого – Руслана СИДОРОВИЧА,
членів Комісії: Людмили ВОЛКОВОЇ (доповідач), Романа КИДИСЮКА,
розглянувши питання про встановлення результатів спеціальної перевірки, дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Радуцької Лариси Вікторівни в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),
встановила:
Підстави і порядок проведення конкурсу на посади суддів апеляційних загальних судів.
Статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон) установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Згідно з частиною другою статті 793 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону. Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону.
Частинами першою, другою, п’ятою статті 83 Закону встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення).
Кваліфікаційне оцінювання – це встановлена законом та Положенням процедура визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики. Завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками (пункти 1.1, 1.3 розділу 1 Положення).
Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах (далі – Конкурс), зокрема в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Радуцька Л.В. звернулася до Комісії із заявою про допуск до участі в Конкурсі як особа, що відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, та має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років.
Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 105/ас-24 Радуцьку Л.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.
Загальні відомості про кандидата.
Радуцька Л.В., громадянин України, володіє державною мовою на рівні вільного володіння.
У 2005 році закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.
У 2022 році Радуцькій Л.В. присуджено науковий ступінь доктора філософії.
Заборони для зайняття кандидатом посади судді, визначені частиною другою статті 69 Закону, відсутні.
Указом Президента України від 24 квітня 2016 року № 286/2012 Радуцьку Л.В. призначено строком на п’ять років на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Рішенням Комісії від 29 січня 2024 року № 33/ко-24 суддю Шевченківського районного суду міста Києва Радуцьку Л.В. визнано такою, що відповідає займаній посаді. Внесено рекомендацію Вищій раді правосуддя щодо призначення Радуцької Л.В. на посаду судді Шевченківського районного суду міста Києва.
Процедури кваліфікаційного оцінювання кандидата.
Складання кваліфікаційного іспиту (встановлення відповідності кандидата критерію професійної компетентності).
Відповідно до частин першої та другої статті 85 Закону кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складання кваліфікаційного іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
Кваліфікаційний іспит для цілей кваліфікаційного оцінювання є основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності та проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 Закону, з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.
Рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 призначено кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посаду судді апеляційного загального суду, зокрема Радуцької Л.В. (кримінальна спеціалізація). Встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший – складання кваліфікаційного іспиту; другий – дослідження досьє та проведення співбесіди.
Рішенням Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит у межах Конкурсу та визначено черговість етапів його проведення (перший етап – тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап – тестування когнітивних здібностей; третій етап – виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).
Радуцька Л.В. за результатами першого етапу кваліфікаційного іспиту – тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація) набрала 144 бали, її допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту.
За результатами другого етапу кваліфікаційного іспиту – тестування когнітивних здібностей кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, Радуцька Л.В. набрала 44,3 бала, її допущено до третього етапу кваліфікаційного іспиту.
Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено результати третього етапу кваліфікаційного іспиту та загальні результати першого етапу «Складення кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах Конкурсу. Визначено, що Радуцька Л.В. за виконання практичного завдання з кримінальної спеціалізації апеляційного загального суду отримала 123,5 бала. Цим рішенням Радуцьку Л.В. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Згідно з пунктом 62 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23.
Відповідно до пункту 8.2 розділу 8 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24, у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40 балів до загального результату іспиту.
Загальний результат Радуцької Л.В. за критерієм професійної компетентності – 351,8 бала із 400 можливих.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 липня 2025 року № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії Конкурсу, а саме: Дніпровський апеляційний суд, Київський апеляційний суд, Львівський апеляційний суд, Одеський апеляційний суд, Харківський апеляційний суд, Миколаївський апеляційний суд.
Радуцька Л.В. надіслала до Комісії заяву про намір претендувати на посаду судді Київського апеляційного суду.
Згідно з рішенням Комісії від 30 липня 2025 року № 143/зп-25 в межах Конкурсу здійснено повторний автоматизований розподіл справ (документів) кандидатів на посади суддів.
За результатами автоматизованого розподілу справу кандидата на посаду судді апеляційного суду Радуцької Л.В. розподілено члену Комісії Волковій Л.М.
Проведення спеціальної перевірки.
Відповідно до статті 75 Закону, статей 56–58 Закону України «Про запобігання корупції» та Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 171 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2022 року № 959), Комісією організовано проведення спеціальної перевірки стосовно Радуцької Л.В.
З метою проведення спеціальної перевірки стосовно кандидата Комісією надіслано запити до: Державної судової адміністрації України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Національного агентства з питань запобігання корупції, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України.
Відповідно до отриманої з Національного агентства з питань запобігання корупції інформації (далі – НАЗК) за результатами спеціальної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація), поданої Радуцькою Л.В. за 2024 рік, фактів відображення недостовірних відомостей, якщо такі відомості стосуються майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, і можуть відрізнятися від достовірних на суму, яка дорівнює або перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на день подання такої декларації, не виявлено.
Від інших уповноважених державних органів Комісією не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність Радуцької Л.В. установленим вимогам до кандидата на посаду судді апеляційного суду.
Комісією також перевірено в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) відомості про кандидата на посаду судді на предмет обмеження дієздатності або недієздатності.
З огляду на зазначене Комісія дійшла висновку про наявність підстав для встановлення результатів спеціальної перевірки стосовно Радуцької Л.В., які будуть враховані під час дослідження досьє кандидата на посаду судді та проведення співбесіди.
Дослідження досьє кандидата на посаду судді та проведення співбесіди (встановлення відповідності кандидата критеріям особистої та соціальної компетентності, а також критеріям професійної етики та доброчесності).
Співбесіду з Радуцькою Л.В. проведено 03 серпня 2026 року, під час якої Комісією послідовно обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критеріїв професійної етики та доброчесності.
Порядок визначення результатів кваліфікаційного оцінювання регламентовано розділом 5 Положення.
Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 розділу 5 Положення відповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання встановлюється членами Комісії шляхом оцінки відповідності визначеним показникам. Оцінка відповідності судді (кандидата на посаду судді) показникам критеріїв особистої та соціальної компетентності, доброчесності та професійної етики здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням із застосуванням засобів їх встановлення. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
Відповідно до пункту 5.4 розділу 5 Положення при визначенні результатів кваліфікаційного оцінювання діє принцип автономності, відповідно до якого кваліфікаційне оцінювання може проводитися незалежно від інших проваджень щодо судді (кандидата на посаду судді), а будь-який висновок та/або оцінка національного або міжнародного органу щодо судді (кандидата на посаду судді) не є заздалегідь визначальним та обов’язковим для врахування під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання. Такі висновок та/або оцінка можуть бути враховані під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Пунктом 5.5 розділу 5 Положення визначено, що суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає показнику відповідності критерію кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання ним більше нуля балів за такий показник.
У випадку, якщо суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає одному показнику, такий суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критерію.
Суддя (кандидат на посаду судді) вважається таким, що відповідає критеріям кваліфікаційного оцінювання, у разі набрання не менше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за кожен критерій за результатами їх оцінювання на етапі «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Оцінювання відповідності кандидата за критерієм особистої компетентності.
Згідно з пунктом 2.4 розділу 2 Положення відповідність кандидата на посаду судді критерію особистої компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рішучість та відповідальність; безперервний розвиток.
Пунктом 2.5 розділу 2 Положення визначено, що рішучість – це здатність судді (кандидата на посаду судді) вчасно приймати та не відкладати рішення у значущій для людини ситуації, навіть складні та непопулярні. Кандидат на посаду судді відповідає показнику рішучості, якщо вчасно приймає рішення, у тому числі складні та непопулярні; не відкладає рішення навіть попри наявні складнощі; демонструє розуміння невідкладності рішень, докладаючи максимальних, у тому числі додаткових / понаднормових, зусиль для їх вчасного прийняття замість того, щоб обґрунтовувати відтермінування зовнішніми чинниками.
Відповідно до пункту 2.6 розділу 2 Положення відповідальність – це здатність судді (кандидата на посаду судді) брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику відповідальності, якщо вміє оцінювати наслідки та приймати усвідомлені рішення; приймає повну особисту відповідальність за свої рішення та їх наслідки; у разі виникнення перешкод та ускладнень не шукає можливості перекласти відповідальність на інших або зняти з себе відповідальність, посилаючись на зовнішні обставини.
Безперервний розвиток – це свідомі та послідовні зусилля судді (кандидата на посаду судді) щодо професійного саморозвитку. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику безперервного розвитку, якщо він об’єктивно оцінює свої сильні сторони та зони розвитку; запитує та відкрито сприймає зворотний зв’язок; виносить уроки з досвіду, зокрема з власних помилок, та коригує свої підходи та поведінку; має (принаймні усно) сформований план розвитку, визначає пріоритети щодо власного розвитку; регулярно займається саморозвитком, зокрема відвідує заходи з підвищення кваліфікації (тренінги, навчання, професійні конференції тощо); займає та підтримує активну позицію у фаховому середовищі, зокрема виконує наукові роботи та/або бере участь у проєктах юридичного спрямування, пише статті, колонки або блоги на правову тематику тощо (пункт 2.7 розділу 2 Положення).
У пункті 5.6 розділу 5 Положення вага критерію особистої компетентності та її показників визначена таким чином: особиста компетентність – 50 балів, з яких: рішучість та відповідальність – 25 балів; безперервний розвиток – 25 балів.
Комісія відзначає, що Положення підкреслює принцип особистої відповідальності кандидата за подання повної, достовірної та переконливої інформації про його відповідність встановленим критеріям.
Цей обов’язок охоплює не лише надання Комісії загальних біографічних чи майнових даних, але й відомостей, які мають значення для оцінки особистої компетентності.
Таким чином, при оцінці особистої компетентності важлива роль відводиться активній участі кандидата в підтвердженні своєї відповідності встановленим показникам критерію. Пасивна позиція або надання лише формальних відомостей без належного обґрунтування, саморефлексії та фахового змісту можуть негативно впливати на оцінювання Комісією відповідного критерію.
Не менш важлива роль у формуванні стійкого уявлення члена Комісії про рівень відповідності кандидата на посаду судді критерію особистої компетентності відводиться співбесіді. Саме у процесі співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити, чи здатен кандидат до самостійного прийняття рішень у складних обставинах, чи готовий нести персональну відповідальність за наслідки своєї професійної діяльності, а також рівень його усвідомлення потреби у постійному вдосконаленні знань, навичок і професійних якостей.
Особливо важливою є здатність кандидата детально та переконливо пояснити твердження, викладені в мотиваційному листі, а також надати чіткі й узгоджені пояснення щодо відомостей, які підтверджують відповідність показникам особистої компетентності.
Саме під час співбесіди формується остаточна оцінка кандидата на посаду судді. У зв’язку з цим Комісія підкреслює, що оцінювання особистої компетентності має індивідуальний характер і здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням.
Комісія звернулась до Радуцької Л.В. із запитом, у якому запропонувала надати для оцінювання під час співбесіди пояснення та докази (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують її відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності (згідно із затвердженим опитувальником).
Радуцька Л.В. надіслала до Комісії інформацію (пояснення), яка, на її думку, підтверджує відповідність показникам критерію особистої компетентності: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток», а також показникам критерію соціальної компетентності: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».
Дослідивши досьє, письмові пояснення кандидата щодо відповідності критерію особистої компетентності за показником рішучості та відповідальності, системно проаналізувавши відповіді, озвучені нею під час співбесіди, Комісія дійшла таких висновків.
Оцінюючи відповідність кандидата критерію особистої компетентності за показником «рішучість та відповідальність», Комісія, з-поміж іншого, обговорила ситуацію, пов’язану із притягненням особи до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
Встановлено, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2014 року в справі № 761/2423/14-п, ухваленою суддею Радуцькою Л.В., ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та накладено стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 4 місяці.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2014 року постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2014 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП скасовано, провадження у справі закрито у зв’язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтується лише на рапорті інспектора ДАІ та фотознімку задньої частини автомобіля «Lend Rover». У рапорті не зазначено та на фотознімку не видно, хто саме був за кермом автомобіля, як і не було цього встановлено при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Окрім того, суд першої інстанції не з’ясував питання чи мала ОСОБА_1 посвідчення водія, належним чином не дослідив відомості її роздруківки з інформаційної системи Державної автомобільної інспекції за результатом запиту на автомобіль «Lend Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1, враховуючи те, що у графі зазначеної роздруківки «номер посвідчення водія» відомості відсутні.
З огляду на недотримання судом першої інстанції вимог статей 245, 280 КУпАП суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Пояснюючи цю ситуацію, кандидат не продемонструвала, що під час розгляду справи № 761/2423/14-п про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності нею вживалися всі необхідні заходи для встановлення особи, яка була за кермом автомобіля, зокрема наявності у вказаної особи посвідчення водія.
У Бангалорських принципах поведінки суддів, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-чийого боку та з будь-якою метою (пункт 1.1).
Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункт 2).
Кандидат не переконала Комісію в тому, що усвідомлювала наслідки притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом особи, яка не мала такого права.
Зважаючи на викладене, а також обставини, які були предметом обговорення під час співбесіди, Комісія вважає, що дії кандидата свідчать про неусвідомлення наслідків власних дій, впливу такої поведінки на авторитет судової влади в цілому, що не відповідає показнику «рішучість та відповідальність».
Комісією під час співбесіди з кандидатом детально та послідовно обговорено показники її особистої компетентності в контексті повідомлених нею обставин, а також фактів, виявлених Комісією.
Надані кандидатом письмові пояснення, а також усні відповіді під час співбесіди індивідуально оцінено членами Комісії таким чином: за показниками: рішучість та відповідальність (0, 0, 0), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 розділу 5 Положення, становить 0,0; безперервний розвиток (19, 16, 20), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 розділу 5 Положення, становить 18,33; загальний бал за критерій – 18,33.
За результатами дослідження досьє і проведення співбесіди кандидатом не продемонстровано належного рівня рішучості та відповідальності.
З урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за цим критерієм, становить 18,33 бали із 50 можливих, що менше за 75% (37,5 бала) максимально можливого бала, тому Комісія дійшла висновку, що кандидат не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.
Оцінювання відповідності кандидата за критерієм соціальної компетентності.
Згідно з пунктом 2.8 розділу 2 Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: ефективна комунікація; ефективна взаємодія; стійкість мотивації; емоційна стійкість.
Ефективна комунікація – це здатність кандидата на посаду судді ефективно використовувати комунікацію як інструмент для формування повного розуміння ситуації, встановлення взаєморозуміння та консенсусу у взаємодії з іншими.
Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної комунікації, якщо вміє чути та розуміти точку зору інших; чітко та структуровано доносить свою позицію; обґрунтовує свої рішення раціональними, цілісними та послідовними аргументами; здатний відстоювати свою позицію та впливати на думку інших; впевнено та переконливо виступає перед аудиторією (пункт 2.9 розділу 2 Положення).
Ефективна взаємодія – це здатність кандидата на посаду судді будувати конструктивні стосунки з колегами та іншими представниками професійного середовища на основі професійних цілей та цінностей, а не особистих інтересів.
Кандидат на посаду судді відповідає показнику ефективної взаємодії, якщо проявляє повагу та докладає свідомих зусиль для розуміння інших точок зору; не провокує сам та не допускає виникнення міжособистісних конфліктів; здатний вживати ефективних заходів для вирішення робочих суперечок (пункт 2.10 розділу 2 Положення).
Стійкість мотивації – це усвідомлена мотивація кандидата на посаду судді до тривалого виконання професійних обов’язків судді в межах закону.
Кандидат на посаду судді відповідає показнику стійкості мотивації, якщо має та демонструє усвідомлену (не ситуативну) мотивацію до роботи на посаді судді; розуміє всі виклики та складнощі такої роботи; може переконливо пояснити, що мотивує його до роботи на посаді судді (ці фактори співпадають із реальними умовами роботи в межах правого поля); має сталу та усвідомлену мотивацію до служіння суспільству та розбудови правової держави (пункт 2.11 розділу 2 Положення).
Емоційна стійкість – це здатність кандидата на посаду судді ефективно управляти своїми емоційними станами.
Кандидат на посаду судді відповідає показнику емоційної стійкості, якщо він на прикладах доводить свою здатність проявляти емоційну стійкість у стресових ситуаціях та під психологічним тиском; переконливо на прикладах розповідає, як відновлюється від стресу та напруги у професійній діяльності, та демонструє під час співбесіди здатність утримувати фокус та зберігати емоційну рівновагу, відповідаючи на запитання членів Комісії, у тому числі складні та провокаційні (зокрема, щодо статків, доходів, доброчесності тощо) (пункт 2.12 розділу 2 Положення).
У пункті 5.6 розділу 5 Положення вага критеріїв соціальної компетентності та його показників визначена таким чином: соціальна компетентність – 50 балів, з яких: ефективна комунікація – 12,5 бала; ефективна взаємодія – 12,5 бала; стійкість мотивації – 12,5 бала; емоційна стійкість – 12,5 бала.
Не менш важлива роль у формуванні стійкого уявлення члена Комісії про рівень відповідності кандидата на посаду судді показникам критерію соціальної компетентності відводиться співбесіді. Саме під час співбесіди члени Комісії мають можливість безпосередньо оцінити здатність кандидата до відкритого діалогу, сприйняття критичних запитань без агресії чи захисних реакцій, готовність визнавати помилки, а також загальну здатність до ефективної взаємодії з іншими особами в умовах підвищеного психологічного навантаження.
Важливою ознакою сформованої соціальної компетентності є здатність кандидата чітко й аргументовано пояснити твердження мотиваційного листа, а також надати змістовні, логічно узгоджені відповіді на запитання щодо відомостей, наданих на підтвердження відповідності цьому критерію. Це свідчить про рівень відкритості, здатність до самоспостереження, уміння адаптуватися до комунікативного контексту та працювати у взаємодії з іншими, що є ключовими елементами соціальної компетентності судді.
Комісією детально досліджено письмові пояснення кандидата щодо його відповідності показникам критерію соціальної компетентності, під час співбесіди заслухано також його усні пояснення щодо кожного показника, детально та послідовно обговорено ці показники в контексті повідомлених обставин та фактів, які мали місце впродовж його професійного життя.
Критерій соціальної компетентності індивідуально оцінено членами Комісії такими балами: за показниками ефективна комунікація (9, 10, 9), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 розділу 5 Положення, становить 9,33; ефективна взаємодія (10, 9, 9), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 розділу 5 Положення, становить 9,33; стійкість мотивації (9, 9, 11), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 розділу 5 Положення, становить 9,67; емоційна стійкість (9, 9,5, 9), середній бал, розрахований згідно з пунктом 5.7 розділу 5 Положення, становить 9,17; загальний бал за критерій – 37,50.
Ураховуючи письмові пояснення кандидата та надані під час співбесіди усні відповіді, Комісія дійшла висновку, що кандидат продемонструвала належний рівень соціальної компетентності.
Отже, за результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також з урахуванням індивідуальних оцінок членів Комісії за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за цим критерієм, становить 37,50 бала із 50 можливих, що становить 75% (37,5 бала) від максимально можливого бала, тому Комісія дійшла висновку, що кандидат відповідає критерію соціальної компетентності.
Оцінювання відповідності кандидата за критеріями доброчесності та професійної етики.
Згідно з пунктом 2.13 розділу 2 Положення відповідність кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: незалежність; чесність; неупередженість; сумлінність; непідкупність; дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна, відповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідність способу життя кандидата на посаду судді його статусу.
Для оцінки відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики Комісією враховуються Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджені рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі – Єдині показники).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Єдиних показників під час оцінювання відповідності кандидата на посаду судді використовуються інформаційні та довідкові системи, реєстри, бази даних та інші джерела інформації, зокрема суддівське досьє (досьє кандидата) та декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, подані згідно з Законом України «Про запобігання корупції».
Пунктами 5.8, 5.9 розділу 5 Положення передбачено, що вага критеріїв доброчесності та професійної етики становить 300 балів. Комісія керується презумпцією, відповідно до якої суддя (кандидат на посаду судді) відповідає критеріям доброчесності та професійної етики. Ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню під час кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).
Пунктом 5.10 розділу 5 Положення встановлено, що кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики в разі встановлення невідповідності хоча б одному показнику, визначеному пунктом 2.13 Положення.
Згідно з пунктом 5.11 розділу 5 Положення під час оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання враховуються обставини, що вказують на істотність порушення правил та/або норм, зокрема: тяжкість діяння та його наслідки, суб’єктивна сторона поведінки, історичний контекст події, систематичність, давність порушення тощо.
Пунктом 5.12 розділу 5 Положення визначено, що кількість балів за результатами оцінювання відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики може бути знижена на 15 балів за кожне виявлене порушення (одне суттєве або декілька менш суттєвих) правил та/або норм.
Комісією під час співбесіди для встановлення відповідності кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики враховано таке.
Відповідно до частин першої та шостої статті 87 Закону Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. ГРД: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.
ГРД 31 грудня 2025 року затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності та професійної етики.
1. Під час Революції Гідності кандидат ухвалила рішення, які містять ознаки переслідування учасників акцій протесту. 29 січня 2014 року суддя ухвалила постанову у справі № 761/2423/14-п, позбавивши ОСОБА_1, яка брала участь у поїздці до Межигір’я, права керування транспортним засобом на 4 місяці.
Враховуючи пояснення кандидата, зокрема надані під час співбесіди 29 січня 2024 року, ГРД встановила, що суддя не мала відомостей про особу, яка була за кермом автомобіля, наявна була інформація про власника автомобіля, протокол складений за відсутності водія і без її пояснень, про переслідування автомобіля, який, начебто, не виконав вимоги зупинки. На співбесіді кандидат не лише не визнала вину чи помилку, а фактично підтвердила, що матеріали справи давали їй можливість зробити висновок, що за кермом автомобіля була особа, яку вона притягнула до відповідальності, адже рапорта працівника поліції достатньо для притягнення особи до відповідальності. Кандидат указала, що не взяла до уваги пояснення особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, що вона не мала права керування транспортним засобом, що спростовується, адже вона була власницею транспортного засобу. Не взяла кандидат до уваги і пояснення захисника, що його клієнтка не була в місці, указаному в протоколі, та, відповідно, не була учасницею мирних акцій протесту.
Таким чином, відхиливши пояснення особи, яка притягалася до відповідальності, прийнявши рішення без належних доказів вини особи, кандидат свідомо порушила презумпцію невинуватості та право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
За вказаних вище обставин кандидат не могла не усвідомлювати, що працівники Державної автомобільної інспекції не знали і не могли знати, хто був за кермом автомобіля та мали надати суду докази того, що за кермом була саме зазначена в протоколі особа, яка не виконала вимоги зупинки транспортного засобу та стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
ГРД звертає увагу на те, що у ЄДРСР відсутня постанова від 29 січня 2014 року в справі № 761/2423/14-п. Такі дії кандидата можуть свідчити про спробу унеможливити ознайомлення з обставинами, викладеними в постанові, а отже і приховати допущене нею порушення.
На переконання ГРД, вказані факти дають підстави вважати, що суддя не дотримувалась принципу незалежності, ухвалювала свавільні рішення, що призвело до покарання невинних осіб.
2. У пункті 17 декларації доброчесності кандидат підтвердила твердження: «Мною не приймалися одноособово або у колегії̈ суддів рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової̈ влади в Україні».
У пункті 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» визначено, що суддя підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішення про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» суддя підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішення про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року у зв’язку з їх участю у таких акціях.
Кандидат ухвалила рішення, про яке йдеться у пункті 1 висновку, що підпадає під визначення, наведене в пункті 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Вказане дає підстави стверджувати, що кандидат умисно повідомила недостовірні відомості в пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік.
3.1. У декларації за 2019 рік кандидат вказала відомості про квартиру у місті Києві, загальною площею 54,7 м2, яка належить їй та членам її сім’ї на праві користування (реєстрація місця проживання, дата набуття права – 08 червня 2016 року). Однак у деклараціях за 2016, 2017, 2018 роки відомості про квартиру відсутні.
3.2. У декларації за 2014 рік відображено відомості, що кандидату на праві користування належить квартира у місті Києві, загальною площею 42 м2 (дата набуття права – 22 серпня 2002 року). Однак у деклараціях за 2012, 2013 роки відомості про вказане майно відсутні.
3.3. У 2013 році свекор судді ОСОБА_2 у віці 72 років набув право власності на автомобіль «HYUNDAI IX35», 2013 року випуску.
Відповідно до даних відкритих джерел та калькулятора розрахунку вартості автомобіля на ресурсі AutoRia, середня ринкова вартість зазначеного транспортного засобу у 2013–2015 роках становила близько 28 600 доларів США, що еквівалентно понад 220 000 гривень.
Довіреною особою на автомобіль є кандидат, однак у її щорічних деклараціях за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки інформація про автомобіль відсутня. Водночас на підставі аналізу справ про адміністративні правопорушення щодо обставин, які мали місце у квітні 2016 року, у яких позивачем був чоловік кандидата, можна зробити висновок, що автомобіль перебував у його користуванні.
З огляду на вік і відсутність задекларованих доходів у власника автомобіля є підстави вважати, що кандидат приховала майно, оформивши на свекра, оскільки останній не мав фінансової можливості придбати автомобіль самостійно.
Відповідно до відомостей із декларацій за 2016, 2017, 2018 роки чоловік кандидата обіймав посаду заступника генерального директора ТОВ «ВІ ТА ВІ», а його задекларовані доходи становили: у 2016 році – 25 073 грн (приблизно 2 089 грн на місяць), у 2017 році – 38 469 грн (3 205 грн на місяць), у 2018 році – 45 040 грн (3 753 грн на місяць). Такі показники фактично відповідають мінімальній заробітній платі, встановленій у відповідні роки (2016 рік – 1 600 грн, 2017 рік – 3 200 грн, 2018 рік – 3 723 грн).
ГРД зазначила, що, зважаючи на посаду, яку обіймав чоловік кандидата, є обґрунтовані сумніви щодо реальності отриманих ним доходів, а також можливості сім’ї прожити на такі доходи, зважаючи на необхідність сплати податків, комунальних платежів, придбання продуктів харчування тощо.
З огляду на вказані обставини виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності та повноти відображених у деклараціях відомостей у зазначені періоди.
Кандидат надіслала до Комісії письмові пояснення щодо інформації, викладеної у висновку ГРД, які доповнила під час співбесіди.
1. Стосовно обставин ухвалення постанови від 29 січня 2014 року у справі № 761/2423/14-п кандидат пояснила таке.
29 грудня 2013 року ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «Land Rover», державний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Богатирській, 3 у місті Києві, не виконала вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, подану за допомогою жезла та свистка, чим порушила пункт 2.4 Правил дорожнього руху.
Кандидат зауважила, що під час розгляду справи були досліджені всі наявні матеріали, зокрема протокол про адміністративне правопорушення, рапорт інспектора Державної патрульної служби та роздруківку з інформаційної системи Державної автомобільної інспекції стосовно транспортного засобу, власником якого зазначалася ОСОБА_1.
Рапорт був складений уповноваженою службовою особою органу внутрішніх справ у межах повноважень, містив усі необхідні реквізити та фактичні дані щодо обставин правопорушення. На його підставі у встановленому законом порядку був складений протокол, який надійшов до суду.
Станом на момент розгляду справи матеріали не містили відомостей, які б свідчили про політичні мотиви притягнення особи до адміністративної відповідальності, недостовірність поданих документів чи інші обставини, які б об’єктивно ставили під сумнів надані суду матеріали.
Фактів недостовірності або підроблення процесуальних документів не було встановлено ані судом, ані іншим уповноваженим органом у визначеному законом порядку.
Кандидат зауважила, що у неї були відсутні правові підстави ставити під сумнів достовірність процесуальних документів або викладених у них відомостей. Під час розгляду справи та ухвалення постанови вона виходила з наявних у матеріалах справи доказів і процесуальних документів, достовірність яких у встановленому законом порядку не була спростована.
На момент ухвалення постанови будь-які пояснення ОСОБА_1 або її захисника у матеріалах справи були відсутні. Справу було розглянуто на підставі наявних процесуальних документів, складених уповноваженими посадовими особами.
Пояснення про те, що ОСОБА_1 нібито не керувала транспортним засобом та не мала посвідчення водія, були наведені захисником лише в апеляційній скарзі, поданій після ухвалення постанови.
Кандидат зауважила, що суд не може враховувати обставини, які не були предметом дослідження та не містилися в матеріалах справи на момент розгляду.
Також кандидат пояснила, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення матеріали справи не містили жодних відомостей, які б свідчили про участь ОСОБА_1 у масових акціях протесту. Так само були відсутні будь-які відомості про подання нею заяви, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».
Кандидат додала, що, не погоджуючись з ухваленою постановою, захисник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати її та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. При цьому доводи апеляційної скарги не містили посилань на участь ОСОБА_1 у масових акціях протесту чи на те, що її притягнення до адміністративної відповідальності було пов'язане з такою участю. Навпаки, сторона захисту обґрунтовувала свої вимоги виключно відсутністю доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом у день вчинення адміністративного правопорушення.
Під час апеляційного перегляду справи Апеляційним судом міста Києва також не було встановлено жодних обставин, які б свідчили про участь ОСОБА_1 у масових акціях протесту або про наявність будь-яких політичних мотивів у зв’язку з розглядом цієї справи.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2014 року постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 29 січня 2014 року скасовано, а провадження у справі закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була водієм транспортного засобу, а також наявності у неї посвідчення водія.
Апеляційний суд виходив виключно з оцінки доказів та встановлення наявності чи відсутності обов’язкових ознак складу адміністративного правопорушення.
Кандидат звернула увагу на те, що апеляційний суд не встановив жодних обставин, які б свідчили про переслідування ОСОБА_1 у зв’язку з її можливою участю у масових акціях протесту.
На переконання кандидата були відсутні будь-які правові чи фактичні підстави пов'язувати розгляд справи з участю ОСОБА_1 у масових акціях протесту.
Окрім того, оскільки постанову суду першої інстанції було скасовано апеляційним судом, вона не спричинила для ОСОБА_1 жодних негативних правових наслідків, зокрема не призвела до застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Кандидат зауважила, що твердження ГРД про ухвалення судового рішення було наслідком зовнішнього впливу або реалізації певної загальної стратегії органів влади щодо придушення протестів, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.
Отже, кандидат підсумувала, що під час здійснення правосуддя вона діяла виключно в межах наданих законом повноважень, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлених обставин та вимог законодавства.
Стосовно невнесення у ЄДРСР постанови від 29 січня 2014 року у справі № 761/2423/14-п, кандидат пояснила таке.
Статтею 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» забезпечення ведення ЄДРСР покладалося на Державну судову адміністрацію України (далі – ДСА України).
На момент ухвалення постанови від 29 січня 2014 року порядок надсилання судових рішень до ЄДРСР визначався Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740 (у редакції, чинній з 10 квітня 2013 року).
Згідно з пунктом 10 цього Порядку голова суду визначав відповідальну особу апарату суду для підготовки та надсилання електронних копій судових рішень до ЄДРСР. Відповідно до пункту 13 Порядку надсилання електронних копій судових рішень здійснювалося саме відповідальною особою апарату суду.
Отже, станом на січень 2014 року суддя не був суб’єктом, на якого покладався обов’язок щодо надсилання судових рішень до ЄДРСР.
Крім того, рішенням Ради суддів України від 17 лютого 2012 року № 4, погодженим ДСА України, було затверджено Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, які підлягали внесенню до ЄДРСР. Цей Перелік діяв до 28 березня 2015 року.
У Переліку не визначено постанови у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі постанови у справах за статтею 122-2 КУпАП, за винятком справ про корупційні адміністративні правопорушення та справ про порушення митних правил.
Таким чином, кандидат зауважила, що на момент ухвалення постанови у справі № 761/2423/14-п законодавство не передбачало обов’язку внесення її до ЄДРСР.
Лише з 17 червня 2015 року після внесення змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 401 до Порядку ведення ЄДРСР обов’язок надсилання електронних копій судових рішень було покладено на суддю або відповідальну особу апарату суду, визначену наказом голови суду. При цьому жодним нормативно-правовим актом не було встановлено обов’язку судді забезпечувати внесення до ЄДРСР судових рішень, ухвалених до набрання чинності зазначеними змінами.
Крім того, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року, саме на ДСА України було покладено обов’язок забезпечити внесення до ЄДРСР тих судових рішень, які не були внесені до нього, починаючи з 01 січня 2010 року (підпункт 3 пункту 14 розділу II Прикінцевих та перехідних положень).
Навіть за умови іншого підходу до оцінки цього питання, як пояснила кандидат, внесення судових рішень за попередні роки потребувало виконання низки технічних та організаційних процедур: пошуку матеріалів справ, перевірки відповідності електронної копії оригіналу судового рішення, внесення даних до автоматизованої системи документообігу суду, накладення електронного підпису та подальшого надсилання до ЄДРСР. Така процедура є надзвичайно трудомісткою й технічно складною, яка не могла бути виконана в обмежений строк навіть теоретично.
Крім того, матеріали окремих справ про адміністративні правопорушення за статтею 122-2 КУпАП, зокрема у справі № 761/2423/14-п, були вилучені правоохоронними органами на підставі ухвал слідчих суддів про тимчасовий доступ до речей і документів, що об’єктивно унеможливлювало виконання зазначених технічних процедур.
Отже, на переконання кандидата, відсутність постанови від 29 січня 2014 року у справі № 761/2423/14-п у ЄДРСР не свідчить про її умисне приховування або недоброчесну поведінку. Така обставина була зумовлена законодавчим регулюванням, чинним на той час, та об’єктивними організаційними і технічними обставинами.
2. Стосовно повідомлення в пункті 17 декларації доброчесності за 2016 рік, на думку ГРД, недостовірних тверджень кандидат пояснила таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» підставою для проведення перевірки є, зокрема, ухвалення суддею одноособово або у складі колегії рішення про накладення адміністративного стягнення на осіб, які були учасниками масових акцій протесту у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у виді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП за невиконання вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу, за умови залишення такого рішення без змін судом апеляційної інстанції.
Оскільки матеріали справи № 761/2423/14-п не містили жодних відомостей про участь ОСОБА_1 у масових акціях протесту, а постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2014 року скасовано постанову від 29 січня 2014 року і закрито провадження у справі, на переконання кандидата відсутні обов’язкові умови, передбачені пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
Отже, кандидат вказала, що зазначена справа не відповідала критеріям, визначеним пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», а тому відсутні правові підстави вважати, що зазначення нею відповідних відомостей у декларації доброчесності було недостовірним.
3.1. Стосовно відсутності у деклараціях за 2016, 2017, 2018 роки відомостей про квартиру у місті Києві загальною площею 54,7 м2, яка належить їй та членам її сім’ї на праві користування, кандидат пояснила таке.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції», прийнятим 02 жовтня 2019 року, були внесені зміни до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».
Зокрема, пункт 1 частини першої статті 46 Закону було викладено у новій редакції, відповідно до якої у декларації зазначаються відомості не лише про зареєстроване місце проживання суб’єкта декларування, а й про зареєстроване місце проживання членів його сім’ї, а також їх фактичне місце проживання або поштову адресу для листування.
Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2020 року.
До цієї дати законодавство не містило прямої вимоги щодо обов’язкового зазначення у розділі 3 декларації відомостей про об’єкти нерухомості, які є зареєстрованим місцем проживання членів сім’ї суб’єкта декларування.
У декларації за 2019 рік кандидат відобразила відомості про право користування квартирою АДРЕСА_1 у місті Києві загальною площею 54,7 м2, яка була зареєстрованим місцем проживання її чоловіка та доньки.
Донька була зареєстрована у зазначеній квартирі лише з 07 серпня 2019 року, що підтверджується відповідною довідкою про реєстрацію місця проживання.
Отже, інформація про користування зазначеним об’єктом нерухомості була відображена у декларації відповідно до вимог законодавства, чинного на момент її подання.
Крім того, у Роз’ясненні НАЗК щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затвердженим рішенням від 11 серпня 2016 року № 3 (із змінами та доповненнями), не містилось вимог щодо обов’язкового зазначення у декларації відомостей про об’єкти нерухомості, які є зареєстрованим місцем проживання членів сім’ї суб’єкта декларування.
3.2. Стосовно відсутності у деклараціях за 2012, 2013 роки відомостей про право користування квартирою у місті Києві, загальною площею 42 м2, кандидат пояснила таке.
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI (чинного з 1 липня 2011 року до 1 вересня 2016 року), а також Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (чинного з 26 жовтня 2014 року), судді належали до суб’єктів декларування та були зобов’язані подавати відомості про належне їм та членам їх сімей майно, у тому числі майно, яке перебувало у користуванні.
У паперових деклараціях за 2012 та 2013 роки передбачалося зазначення відомостей про місце проживання суб’єкта декларування та членів його сім’ї. Цей обов’язок нею було виконано, оскільки об’єкт за адресою: місто Київ, АДРЕСА_2, була зазначена у пункті 2 «Місце проживання» розділу 1 «Загальні відомості»,
Таким чином, інформація про адресу проживання та користування зазначеним житловим приміщенням не приховувалася та була доступною для перевірки.
Водночас примітка 1 до форми декларації затвердженої Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не містила прямої вимоги щодо обов’язкового дублювання відомостей про місце проживання у розділі 3 «Відомості про нерухоме майно».
Отже, зазначення відомостей про квартиру у розділі «Місце проживання» відповідало вимогам законодавства, чинного на момент подання декларацій, а висновки про її приховування не ґрунтуються на встановлених обставинах чи нормах законодавства на той час.
3.3. Стосовно відсутності у деклараціях за 2013–2020 роки відомостей про автомобіль «HYUNDAI IX35» та фінансової можливості у свекра ОСОБА_2 на його придбання кандидат пояснила таке.
Автомобіль «HYUNDAI IX35» 2013 року випуску був придбаний 24 травня 2013 року батьком її чоловіка ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
У зазначеному свідоцтві міститься відмітка про право користування транспортним засобом нею та її чоловіком, що була внесена на прохання її чоловіка виключно на випадок необхідності керування автомобілем, зокрема для допомоги свекру.
На переконання кандидата наявність такої відмітки сама по собі не свідчить про набуття права власності, володіння чи постійного користування транспортним засобом.
Кандидат стверджує, що вона не користувалася цим автомобілем, а чоловік користувався періодично – переважно на прохання його батька.
Оскільки автомобіль «HYUNDAI IX35» не належав кандидату або членам її сім’ї та не перебував у її користуванні, а користування цим автомобілем її чоловіком не відповідало встановленим законом критеріям декларування, на переконання кандидата, правові підстави для відображення цього транспортного засобу у деклараціях були відсутні.
Кандидат вказує на те, що матеріали справ про адміністративні правопорушення, пов’язані з дорожньо-транспортною пригодою, не можуть підтверджувати факт постійного користування автомобілем її чоловіком, оскільки окремий факт керування транспортним засобом у конкретний день не є доказом володіння чи користування ним у розумінні антикорупційного законодавства.
Стосовно фінансової спроможності батька її чоловіка ОСОБА_2 придбати автомобіль «HYUNDAI IX35» кандидат пояснила таке.
ОСОБА_2 мав трудовий стаж понад 50 років на посаді зубного техніка. Після досягнення пенсійного віку він продовжував трудову діяльність, а також мав інші законні джерела доходу. У день придбання автомобіля «HYUNDAI IX35» ним було відчужено автомобіль «HYUNDAI GETZ», який перебував у його власності, що підтверджується договором купівлі-продажу.
Мати її чоловіка також мала трудовий стаж понад 45 років, після досягнення пенсійного віку вона продовжувала трудову діяльність. Зокрема, вона надавала приватні уроки гри на фортепіано, що свідчить про наявність у сім’ї батьків чоловіка додаткових джерел доходу.
Таким чином, кандидат указала, що транспортний засіб був придбаний ОСОБА_2 за рахунок власних коштів, зокрема коштів, отриманих від продажу належного йому автомобіля «HYUNDAI GETZ», а також накопичень, сформованих упродовж тривалої трудової діяльності.
Кандидат зазначає, що твердження ГРД про можливе приховування майна ґрунтується виключно на припущеннях та непрямих обставинах, а не на встановлених фактах порушення вимог антикорупційного законодавства. Окрім того, Закон України «Про запобігання корупції» не покладає на суддю обов’язку доводити легальність джерел походження коштів осіб, які не є членами її сім’ї у розумінні цього Закону.
Стосовно сум отриманих чоловіком доходів кандидат пояснила, що вони були відображені у деклараціях у повному обсязі та підтверджуються відомостями із Державного реєстру фізичних осіб – платників податків. Будь-які відомості про отримання ним неофіційних доходів або прихованих джерел фінансування відсутні.
ГРД не врахувала сукупний дохід сім’ї, зокрема її офіційні доходи за відповідні роки, а також зміну складу сім’ї у зв’язку ІНФОРМАЦІЯ_1.
Її доходи складалися: у 2016 році – із заробітної плати у розмірі 43 275 грн, ІНФОРМАЦІЯ_2 74 510 грн, ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 15 480 грн; у 2017 році – ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 10 320 грн, у 2018 році – із заробітної плати у розмірі 17 872 грн, ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 10 320 грн.
На переконання кандидата сукупний дохід сім’ї у зазначені роки дозволяв забезпечувати необхідні витрати, оскільки вона з чоловіком раціонально використовували наявні кошти та мали заощадження, що дозволяло забезпечувати належний рівень життя.
Окрім того відсутні докази на підтвердження отримання нею та чоловіком незадекларованих доходів, а також здійснення витрат, що не відповідали задекларованим доходам, або ж приховування джерел походження коштів.
Під час встановлення відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики Комісія бере до уваги таке.
Згідно з пунктом 19 Єдиних показників сумлінність – це старанне, ретельне та відповідальне виконання суддею (кандидатом на посаду судді) своїх обов’язків. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику сумлінності, якщо, зокрема, але не виключно: ефективно організовує виконання своїх повноважень і є дисциплінованим; демонструє високий рівень професійної мотивації; під час здійснення професійної діяльності вживає достатніх заходів щодо дотримання розумних строків вчинення дій, виконання завдань, розгляду справ, заяв, звернень тощо, виготовлення процесуальних документів; утримується від будь-якої діяльності, яка унеможливлює належне виконання посадових обов’язків та інших повноважень.
Відповідно до приписів КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Своєю чергою суб’єктом адміністративного правопорушення є особа, яка його вчинила. Суть адміністративної відповідальності полягає у впливі, що чинять уповноважені органи або посадові особи на громадянина, який вчинив адміністративне правопорушення, і тягне за собою негативні для правопорушника наслідки морального, матеріального або особистого характеру. Комісія наголошує, що згідно зі статтею 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Законодавче унормування порядку притягнення особи до юридичної відповідальності обов’язково має ґрунтуватися на конституційному принципі індивідуалізації юридичної відповідальності.
Принцип індивідуалізації юридичної відповідальності у процедурі притягнення особи до адміністративної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов’язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.
Тобто, цей принцип, хоча безпосередньо і не закріплений в КУпАП, однак випливає з його положень, вимагає відповідності між заходом впливу до правопорушника, що обирається, і ступенем суспільної небезпеки адміністративного проступку.
Відповідно до частини першої статті 122-2 КУпАП невиконання водіями вимог поліцейського, а водіями військових транспортних засобів – вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу – тягне за собою накладення штрафу в розмірі дев`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, зокрема, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів – на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія.
Аналогічні вимоги містяться у підпункті «а» пункту 2.1 та пункті 2.4 Правил дорожнього руху, згідно з якими водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України водієм, зокрема, є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.
В абзаці першому Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
З аналізу наведених норм права вбачається, що до адміністративної відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами притягується водій, право керування якого підтверджується відповідним посвідченням.
Своєю чергою завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як передбачено у статті 245 КУпАП, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
У статті 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 251 КУпАП).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення ґрунтується лише на рапорті інспектора ДАІ та фотознімку задньої частини автомобіля «Lend Rover». У рапорті не зазначено та на фотознімку не видно, хто саме був за кермом автомобіля. Цього не встановлено при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Окрім того, апеляційний суд указав, що не було з’ясовано питання чи мала ОСОБА_1 посвідчення водія, належним чином не досліджено відомості із роздруківки з інформаційної системи ДАІ за результатом запиту на автомобіль «Lend Rover», державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1, враховуючи те, що відомості у графі «номер посвідчення водія» зазначеної роздруківки відсутні.
З огляду на недотримання вимог 245, 280 КУпАП суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв’язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Комісія не надає оцінки судовому рішенню, натомість предметом оцінювання є зовнішні поведінкові прояви кандидата під час здійснення правосуддя – чи відповідає спосіб ведення провадження стандартам, які підтримують суспільну довіру до судової влади з огляду на вимоги Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XX чергового з’їзду суддів України 18 вересня 2024 року (далі – Кодекс).
Відповідно до статті 1 Кодексу суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.
Статтею 3 Кодексу визначено, що суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності.
У Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 березня 2026 року № 14, зазначено, що в пункті 7 Висновку № 7(2005) Консультативної ради європейських суддів указано, що метою судочинства є вирішення спорів. Ухвалюючи рішення, суд виконує як «нормативну», так і «виховну» роль, надаючи громадянам відповідне керівництво, інформацію та гарантуючи дотримання закону і його практичне застосування. Ефективна система правосуддя функціонує на благо широкого загалу суспільства, а не тільки тих осіб, справи яких розглядаються в суді.
Відповідно до статей 6, 7 Кодексу суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи на будь-які зовнішні втручання, впливи, стимули, загрози або публічну критику. Суддя повинен сумлінно і компетентно виконувати покладені на нього обов’язки, вживати заходів для професійного зростання та удосконалення практичних навичок.
Комісія беззастережно підтримує положення Коментаря до Кодексу суддівської етики, стосовно того, що довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.
Відповідно до пункту 17 Єдиних показників дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті – це неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно: перебуваючи в нинішньому або будь-якому попередньому статусі, діяв відповідно до правил професійної етики та інших етичних норм, не вчиняв будь-яких дій, що могли / можуть завдати шкоди авторитету правосуддя або відповідному органу, установі, організації; дотримувався етичних норм, не допускаючи поведінки, яка могла викликати обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема, що він здатний виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно.
Частиною першою статті 57 Закону на суддю покладено обов’язок об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.
Кандидатом не надано належних та обґрунтованих пояснень на спростування того, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення було неналежним чином вжито всіх необхідних заходів для з’ясування чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Наведена обставина свідчить про недостатньо відповідальне ставлення до виконання обов’язків судді, що не забезпечило дотримання стандартів поведінки, покликаних підтримувати довіру суспільства до судової влади.
Ураховуючи викладене, Комісія дійшла висновку, що вказане порушення свідчить про невідповідність кандидата показнику «сумлінність» критерію доброчесності.
Таким чином, Комісія зменшила бали кандидата за показником «сумлінність» критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів.
Відповідно до пункту 18 розділу ІІІ Єдиних показників чесність – правдивість, принциповість, щирість судді (кандидата на посаду судді) у професійній діяльності та особистому житті. Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає показнику чесності, якщо, зокрема, але не виключно: надав достовірну та відому йому інформацію в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний.
Під час співбесіди кандидат підтвердила, що її свекор, який є власником автомобіля «HYUNDAI IX35», надав їй та її чоловіку право користування цим транспортним засобом, що підтверджується відміткою у свідоцтві про його реєстрацію.
Водночас, на переконання Комісії недекларування кандидатом права користування автомобілем «HYUNDAI IX35» свідчить про неналежне виконання обов’язку декларування, несумлінне ставлення до подання відомостей, що підлягають обов’язковому зазначенню в декларації.
Таким чином, Комісія зменшила бали кандидата за показником «чесність» критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів.
Решту пояснень Комісія вважає прийнятними, жодних доказів на їх спростування Комісією не виявлено.
За результатами дослідження досьє, письмових пояснень та співбесіди з кандидатом, а також за результатами голосувань під час закритого обговорення за відповідними показниками сумарний бал, отриманий за цими критеріями, становить 270 балів, тому Комісія виснує, що Радуцька Л.В. відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
Висновки за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Отже, за результатами дослідження досьє та проведеної співбесіди кандидат Радуцька Л.В. набрала 677,63 бала.
Водночас, Радуцька Л.В. не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами).
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно
вирішила:
1. Встановити, що під час проведення спеціальної перевірки не отримано інформації, яка може свідчити про невідповідність Радуцької Лариси Вікторівни вимогам до кандидата на посаду судді.
2. Визначити, що за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Радуцька Лариса Вікторівна набрала 677,63 бала.
3. Визнати Радуцьку Ларису Вікторівну такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм особистої компетентності.
Головуючий Руслан СИДОРОВИЧ
Члени Комісії: Людмила ВОЛКОВА
Роман КИДИСЮК
