Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА (доповідач), Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
за участю:
судді Оболонського районного суду міста Києва Олександра ЛУЦЕНКА,
представника Громадської ради доброчесності Вероніки КРЕЙДЕНКОВОЇ,
розглянувши питання щодо відповідності судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка Олександра Миколайовича займаній посаді,
встановила:
Інформація про кар’єру судді та проходження кваліфікаційного оцінювання
Указом Президента України від 27 березня 1998 року № 227/98 Луценка Олександра Миколайовича призначено на посаду судді Мінського районного суду міста Києва строком на п’ять років.
Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 Луценка О.М. переведено на посаду судді новоутвореного Оболонського районного суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 20 лютого 2003 року № 570-IV Луценка О.М. обрано на посаду судді місцевого Оболонського районного суду міста Києва безстроково.
Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М.
Луценко О.М. склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 68,625 бала. За результатами виконаного практичного завдання Луценко О.М. набрав 102 бали. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 170,625 бала.
Луценко О.М. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
До Комісії 11 квітня 2019 року надіслано висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД), затверджений 09 квітня 2019 року, про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. критеріям доброчесності та професійної етики.
Підставою для висновку стали такі обставини: 1) суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення; 2) суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов’язків повідомив недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації доброчесності; 3) суддя безпідставно не задекларував майно, дохід. Суддя не надав переконливих пояснень щодо джерел походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб). На думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви достатність легальних доходів для набуття майна і здійснення витрат.
Комісією у складі колегії 24 травня 2019 року проведено співбесіду за участі судді Луценка О.М., під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє, зокрема обставин, указаних у висновку ГРД.
Рішенням Комісії у складі колегії від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 визначено, що суддя Оболонського районного суду міста Києва Луценко О.М. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 710,625 бала; визнано суддю Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. таким, що відповідає займаній посаді.
У зазначеному рішенні вказано, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, тобто після прийняття остаточного рішення Комісією у пленарному складі.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання згідно з рішенням Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Кидисюка Р.А.
На підставі викладеного вище Комісія продовжила процедуру кваліфікаційного оцінювання, зокрема, стосовно судді Луценка О.М.
На адресу Комісії 11 січня 2024 року надійшов затверджений 10 січня 2024 року ГРД висновок у новій редакції про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. критеріям доброчесності та професійної етики.
Також ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує, на думку ГРД, пояснень судді.
У засіданні Комісії у пленарному складі 18 січня 2024 року розгляд питання відповідності судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. відкладено на підставі клопотання судді у зв’язку з його тимчасовою непрацезатністю.
У засідання Комісії у пленарному складі 20 травня 2024 року суддя Луценко О.М. повторно не з’явився, розгляд питання відповідності судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. відкладено на підставі клопотання судді у зв’язку з його тимчасовою непрацезатністю.
Комісія звернулася до судді із запитом про надання документів на підтвердження викладених у клопотанні тверджень про необхідний час для відновлення працездатності.
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Луценко О.М. надав копію виписки з медичної картки амбулаторного хворого.
ГРД 22 червня 2024 року затвердила у новій редакції висновок про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. критеріям доброчесності та професійної етики.
До Комісії 26 червня 2024 року надійшло клопотання Луценка О.М. про відкладення розгляду питання у зв’язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні в клінічній лікарні «Феофанія», до якого долучено копію довідки від 25 червня 2024 року про перебування в КЛ «Феофанія» (лікування).
У засідання Комісії у пленарному складі 01 липня 2024 року суддя Луценко О.М. повторно не з’явився, Комісією розпочато обговорення викладених у висновку ГРД в новій редакції обставин, за результатами чого оголошено перерву.
У засідання Комісії у пленарному складі 18 листопада 2024 року суддя Луценко О.М. з’явився, надав усні пояснення стосовно викладених у висновку ГРД в новій редакції обставин.
Комісією 18 листопада 2024 року проведено співбесіду із Луценком О.М., під час якої обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, про підтвердження його відповідності займаній посаді, висновок та інформацію ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.
Джерела права та їх застосування
Згідно з підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Згідно з частиною першою статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення Комісії у складі колегії) за результатами співбесіди Комісія у складі колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
У разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку ухвалюється протокольне рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону.
Правила такого ж змісту передбачено положеннями Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23) (далі – Регламент).
Зокрема, пунктом 124 параграфа 9 Регламенту передбачено, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.
Згідно з пунктом 126 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
Пунктом 128 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді);
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).
Оцінюючи вказані обставини, Комісія зауважує, що відповідно до Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль, для того щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною (рішення Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/219/17).
У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показника, що може свідчити про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. При цьому під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.
У разі виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Обґрунтований сумнів вважається таким, що виник, у тому числі, з моменту надання ГРД висновку про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.
І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів до перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні такого обґрунтованого сумніву. Використовуючи чіткі та переконливі докази, суддя має розвіяти обґрунтований сумнів у наявності індикатора (показника), що свідчить про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під стандартом доказування «чіткі та переконливі докази» Комісією для цілей кваліфікаційного оцінювання розуміються докази, які залишають в обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача тверду віру або переконання, що є висока ймовірність того, що фактичні твердження судді є правдою.
Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.
З огляду на викладене Комісія має виключити будь-які сумніви щодо походження майна, його добросовісного декларування або публічної поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства в чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).
Результати співбесіди з Луценком О.М. Комісією у складі колегії 24 травня 2019 року
Рішенням Комісії у складі колегії від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 суддю Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. визнано таким, що відповідає займаній посаді.
Рішення обґрунтовано тим, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Оболонського районного суду міста Києва Луценко О.М. набрав 710,625 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. Тому Комісія у складі колегії дійшла висновку про відповідність судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. займаній посаді.
Комісією у складі колегії 24 травня 2019 року під час співбесіди із суддею Луценком О.М. обговорено питання щодо обставин, вказаних у висновку ГРД від 09 квітня 2019 року.
Суддя пояснив, що рішення у справах, на які посилається ГРД у висновку, були спочатку предметом перевірки Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції, а надалі – Вищої ради юстиції (далі – ВРЮ), якою здійснювалось дисциплінарне провадження стосовно нього за заявою заступника прокурора Оболонського району міста Києва від 12 грудня 2014 року.
ВРЮ 04 серпня 2016 року розглянуто висновок, затверджений членом ВРЮ Мірошниченком А.М., за результатами чого ВРЮ рішенням від 04 серпня 2016 року № 1927/0/15-16 відмовила у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення Луценка О.М. з посади за порушення присяги судді. Додатково Луценко О.М. зазначив, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення рішення виносились ним не під тиском, вони не обумовлені політичними мотивами чи корпоративною солідарністю, тому рішенням ВРЮ не встановлено таких обставин.
Стосовно питань, зазначених у пункті 2 висновку ГРД Луценко О.М. пояснив, що 24 грудня 2017 року він вперше заповнив та подав декларацію доброчесності судді за 2016 рік, у якій у пункті 17 помилково підтвердив, що ним не приймалися рішення, передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади України». Проте він не мав наміру приховувати ці дані, оскільки на момент подання декларацій щодо нього вже була здійснена перевірка. Крім того, він самостійно виявив допущену помилку та виправив її.
Вищою радою правосуддя (далі – ВРП) за зверненням Комісії також проводилася перевірка щодо викладених обставин, за результатами якої прийнято рішення від 05 вересня 2018 № 2817/3дп/15-18 про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності. У своєму рішенні ВРП дійшла висновку, що суддею в декларації доброчесності за 2016 рік формально допущено порушення при її заповненні, що не було наслідком його умислу в розумінні правил про дисциплінарну відповідальність.
Стосовно підтвердження пункту 12 при заповненні декларації доброчесності, що суддею сумлінно виконувались професійні обов’язки, то за вказаним обставинами рішенням Комісії від 12 жовтня 2018 року № 1822/ко-18 зупинено кваліфікаційне оцінювання судді та вирішено звернутись до ВРП для вирішення питання про відкриття дисциплінарної справи.
Рішенням ВРП від 04 січня 2019 року № 3/1дп/15-19 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи та встановлено, що в діях Луценка О.М. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом 19 пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 106 Закону, а саме: декларування завідомо недостовірних тверджень у декларації доброчесності та несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – ЄДРСР).
Стосовно пункту 3 висновку ГРД суддею надано такі пояснення.
На його думку, не відповідають дійсності твердження у висновку ГРД щодо отримання ним у власність земельних ділянок площею 0,65 га та 0,54 га у 2003 році та у 2010 році відповідно. Вказані ділянки отримано ним у спадок після смерті діда 20 січня 2003 року. Але лише 20 грудня 2006 року відповідно до рішення суду за ним було визнано право власності на частини цих земельних паїв. Присвоєння кадастрових номерів та державна реєстрація потребували часу, були здійсненні в різний період та лише у 2014 році право на спадкове майно було оформлено остаточно. Водночас акт на право власності на ділянку 0,54 га отримано у 2010 році, а на ділянку 0,65 га – у 2014 році, тому він почав декларувати їх у 2014 році.
У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017–2018 роки він вказував, що місце проживання не співпадає з місцем реєстрації, адже місцем реєстрації є гуртожиток, у якому йому не надавалась кімната в користування. Відповідно суддя не користувався кімнатою в гуртожитку, а тому в деклараціях про це не зазначав. Так, єдиним місцем проживання та користування була орендована квартира площею 57,07 м.кв. у місті Києві.
Стосовно рухомого майна, придбаного у власність його батьком, Луценко О.М. пояснив, що батько займався адвокатською діяльністю, має сім’ю та власний сімейний бюджет. На скільки відомо судді, у його батька з дружиною були сімейні заощадження для придбання транспортного засобу. Також суддя зазначив, що він будь-яких прав на цей автомобіль не має, жодних довіреностей на право розпорядження, користування чи керування йому не надавалось.
Комісія у складі колегії під час співбесіди із суддею 24 травня 2019 року вважала пояснення судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. прийнятними і такими, що не дають підстав для висновку про його недоброчесність.
Висновок ГРД від 22 червня 2024 року у новій редакції
ГРД 22 червня 2024 року затверджено висновок у новій редакції про невідповідність судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. критеріям доброчесності та професійної етики, який стосується таких обставин:
1. Суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення. Суддя ухвалював незаконні рішення під протиправним впливом (втручанням) іншої особи. Суддя допускав поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу або істотного порушення основоположних прав і свобод, або очевидного та істотного порушення права на справедливий суд, або до значного суспільного резонансу при наявності фактів, які свідчать про обґрунтованість сумніву в чесності, неупередженості чи непідкупності судді та невмотивованість таких дій судді, що негативно впливає на авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду.
Суддя ухвалював свавільні рішення про позбавлення прав керування транспортними засобами невинних осіб на підставі сфальсифікованих документів у зв’язку із поїздкою до приватної резиденції «Межигір’я» Віктора Януковича 29 грудня 2013 року (постанова від 05 лютого 2014 року у справі № 756/1006/14-п та постанова від 21 січня 2014 року у справі № 756/11/14-п).
На думку ГРД, розглядаючи адміністративні справи щодо учасників акцій протесту, суддя Луценко О.М. порушив вимоги закону про всебічне та повне дослідження обставин правопорушення та ухвалив свавільні судові рішення, що дає підстави вважати, що його дії порочать звання судді і викликають сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.
2. Суддя допускав дії (бездіяльність) або ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами, корпоративною солідарністю, маніпулюючи обставинами чи законодавством, або мав економічну, корупційну чи іншу особисту зацікавленість в ухваленні (неухваленні) певного рішення. Суддя явно ухилявся від участі в процедурах, необхідних для належного розслідування фактів, що містять ознаки злочинів, адміністративних, дисциплінарних чи інших правопорушень, у процедурі кваліфікаційного оцінювання, або надавав завідомо неправдиву чи викривлену інформацію. Суддя використовував родинні, дружні та інші неформальні зв’язки для здійснення кар’єри чи отримання невиправданих преференцій.
2.1. При заповненні декларації доброчесності за 2016 рік суддя Луценко О.М. у пункті 17 вказав, що ним не приймались одноособово або в колегії суддів рішення, передбачені статтею 3 ЗУ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Такі твердження суперечать обставинам, зазначеним у пункті 1 висновку ГРД.
2.2. У деклараціях доброчесності за 2016 та 2017 роки суддя Луценко О.М. у пункті 17 вказав, що він не приймав рішення, які передбачені Законом «Про відновлення довіри до судової системи в Україні». У пункті 19 зазначених декларацій суддя вказав, що до нього не застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади». Однак такі твердження суперечать фактам, указаним у пункті 1 висновку ГРД.
Згідно з пунктом 19 декларації доброчесності суддя мав підтвердити чи спростувати твердження «До мене не застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади».
Пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: судді, який ухвалив рішення про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, звільнених від адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року.
2.3. Суддя Луценко О.М. у поданих деклараціях доброчесності за 2016 та 2017 роки підтвердив: «Мною сумлінно виконувалися професійні обов’язки».
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд загальної юрисдикції вносить до ЄДРСР всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Згідно з пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Державна судова адміністрація України (далі – ДСА України) у 6-місячний строк з дня набрання чинності цим Законом мала забезпечити внесення до ЄДРСР тих судових рішень, які не були внесені до ЄДРСР, починаючи з 01 січня 2010 року.
ДСА України надіслала на адреси апеляційних та місцевих судів листи від 25 травня 2015 року № 15-9839/15, від 16 червня 2015 року № 15-11277/15, від 10 листопада 2015 року № 17704/15, від 16 вересня 2016 року № 15-6668/16 із роз’ясненнями щодо обов’язкового надсилання електронних копій судових рішень до ЄДРСР на виконання Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Однак, незважаючи на вимоги законодавства та нагадування ДСА України, постанова від 05 лютого 2014 року у справі № 756/1006/14-п та постанова від 21 січня 2014 року у справі № 756/11/14-п, винесені суддею Луценком О.М., досі не внесено в ЄДРСР. ГРД вважає таку бездіяльність судді Луценка О.М. умисним неналежним виконанням професійних обов’язків з метою уникнення люстрації.
3. У досьє та/або поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ (його, членів сім’ї чи близьких осіб) і/або легальні доходи, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення таких витрат, отримання благ. Суддя або пов’язана з ним особа, отримали майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви.
3.1. У 2016 році видатки перевищували законні доходи судді Луценка О.М. на 20 059,41 грн. Водночас суддя також мав здійснювати звичайні витрати на проживання в Києві, на оплату житлово-комунальних послуг, податок на землю тощо. Зазначена інформація викликає обґрунтований сумнів щодо легальності походження готівкових коштів у сумі 5 000,00 USD у судді.
3.2. ГРД проаналізувала доходи та видатки дружини судді у 2017–2020 роках. Законні доходи дружини судді з 2017 року до 2020 року включно не дозволяли здійснювати їй видатки відповідно до правочинів, які вона укладала, а легальність доходу для купівлі квартири в Києві площею 88,7 кв.м та вартістю 1 194 202,00 грн викликає обґрунтований сумнів. Так, здійснені видатки перевищують законні доходи дружини упродовж цього періоду на 401 539,20 грн.
У зв’язку з тим, що суддя міг фінансово допомагати своїй дружині – вони одружилися у квітні 2017 року, а вона придбала майнові права у липні 2017 року – ГРД також проаналізувала доходи та видатки судді разом з дружиною упродовж цього періоду. Законні доходи судді та його дружини з 2017 року до 2020 року включно не дозволяли здійснювати їм видатки та/або зберігати кошти в готівці чи на банківських рахунках.
4. Суддя отримував службове житло внаслідок зловживань або приватизував житло, надане йому як службове. ГРД вказує, що суддя отримав службову квартиру, а потім її продав. До того ж суддя вперше її декларує у 2017 році, зазначає лише своє право користування (оренди) з 15 жовтня 2017 року, а також те, що вона належить на праві власності приватній особі.
5. Суддя явно ухиляється від участі у процедурі кваліфікаційного оцінювання та з цією метою надає Комісії інформацію, яка суперечить реальній поведінці судді.
Також ГРД надано Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснень судді:
1. Батько судді 27 жовтня 2017 року набув у власність новий автомобіль «HYUNDAI CRETA» 2017 року випуску. Вартість такого автомобіля відповідно до профільних сайтів з купівлі-продажу автомобілів – від 565 тис. грн (14 500,00 USD) до 627 тис. грн (16 000,00 USD). Зважаючи на те, що відповідно до даних суддівського досьє батько судді (нині пенсіонер) із 1998 року до 2017 року включно загалом отримав 424 911,57 грн доходу, це викликає обґрунтовані сумніви у тому, що батько мав фінансову можливість придбати такий автомобіль.
2. Під час співбесіди у межах кваліфікаційного оцінювання 24 травня 2019 року суддя Оболонського районного суду міста Києва Луценко О.М. повідомив, що його батько працював адвокатом. Відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 отримав 06 листопада 1993 року свідоцтво № 91/10, а також зупинив адвокатську діяльність із 19 вересня 2013 року. Натомість, у декларації родинних зв’язків судді за 2013–2017 роки, заповненій 19 січня 2018 року, суддею Луценком О.М. зазначено лише сестру, яка була помічницею судді Київського апеляційного господарського суду, та дружину, яка була адвокаткою Адвокатського об’єднання «Колегія адвокатів Оболонського району м. Києва».
3. У листопаді 2019 року суддя Луценко О.М. звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 640/22448/19) про визнання протиправним та скасування висновку ГРД від 09 квітня 2019 року. ГРД не є суб’єктом владних повноважень, оскільки не наділена владними управлінськими функціями, не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, її члени не належать до посадових чи службових осіб, а її висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики не є остаточним і не породжує негативних юридичних наслідків для судді чи кандидата на посаду судді. Таку ж позицію сформував Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 160/9844/19. Сумнівно, що, подаючи позов до ГРД, суддя Луценко О.М. не був обізнаний з основними положеннями адміністративного процесу про предмет адміністративної юрисдикції та адміністративної процесуальної дієздатності.
4. Комісія 09 лютого 2012 року ухвалила рішення № 880/дп-12, наявне у суддівському досьє, у межах розгляду звернення Колесник Н.Г. щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М.
Заявниця зазначала, що суддя 31 березня 2011 року в судовому засіданні оголосив вступну та резолютивну частину рішення, але повний текст заявниці було вручено лише 19 квітня 2011 року, що позбавило її права на апеляційне оскарження.
Комісія відмовилася відкривати дисциплінарне провадження з огляду на те, що хоча формально і було порушено строки направлення повного тексту судового рішення, однак порушення є незначним та жодних правових наслідків не мало, оскільки заявниця своїм правом на апеляційне оскарження не скористалась.
Схожі обставини викладено в листі ОСОБА_2 до Радника Президента України Портнова А.В. від 25 грудня 2013 року. ОСОБА_2 зазначав, що 13 листопада 2013 року суддя Луценко О.М. закінчив розгляд справи проголошенням вступної та резолютивної частини судового рішення; йому не було видано судове рішення; суддя кілька разів відмовлявся видати йому судове рішення і лише після звернення до голови суду він видав судове рішення, у якому надрукований текст рішення істотно відрізнявся від проголошеного в судовому засіданні.
Схожу за змістом скаргу 19 березня 2014 року надіслано Голові Комісії від Титаренка С.О. У ній зазначалося, що суддя Луценко О.М. виніс рішення, яке відрізнялося від проголошеного ним же рішення під час судового засідання 05 жовтня 2011 року у справі № 2-3143/11. Оболонським районним судом міста Києва 26 лютого 2014 року відповідно до наказу в.о. голови суду від 19 лютого 2014 року проведено службову перевірку за скаргою Титаренка С.О. і встановлено, що наявна невідповідність проголошеного судом рішення долученому до матеріалів справи рішенню суду від 05 жовтня 2011 року. Лист-відповідь на скаргу від 26 лютого 2014 року №11997/13 Д-15 підписано в.о. голови суду Дев’ятком В.В.
Результати кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді
Комісія у складі колегії під час співбесіди із суддею 24 травня 2019 року вважала пояснення судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. прийнятними і такими, що не дають підстав для висновку про його недоброчесність.
Комісія у пленарному складі не погоджується з таким висновком Комісії у складі колегії та вважає зазначені у висновку ГРД порушення істотними та достатніми для визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, з огляду на таке.
Для всебічного та повного дослідження викладених у пункті 1 висновку ГРД обставин Комісія звернулася до ВРП із запитом від 05 липня 2024 року про надання копій матеріалів дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М., відкритої ухвалою ВРЮ від 09 червня 2016 року на підставі заяви заступника прокурора Оболонського району міста Києва Мороза Т. від 12 грудня 2014 року № 33-11207вих-14 про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М. відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (12 грудня 2014 року надійшла до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції), за результатами розгляду якої 04 серпня 2016 року ВРЮ прийнято рішення № 1927/0/15-16 про відмову у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення Луценка О.М. з посади судді Оболонського районного суду міста Києва за порушення присяги судді.
У відповідь на запит Комісії ВРП надала посилання для можливості ознайомлення з електронною копією матеріалів дисциплінарної справи стосовно судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка О.М., відкритої за заявою заступника прокурора Оболонського району міста Києва Мороза Т.
З матеріалів вказаної дисциплінарної справи та рішення ВРЮ від 04 серпня 2016 року № 1927/0/15-16 випливає, що постановою Оболонського районного суду міста Києва (суддя Луценко О.М.) від 05 лютого 2014 року (адміністративний матеріал № 3-771/14) громадянина Особа_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), і накладено на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 3 місяці. У подальшому постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2014 року зазначену постанову Оболонського районного суду міста Києва було скасовано, Особа_1 звільнено від адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП на підставі статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва (суддя Луценко О.М.) від 21 січня 2014 року (адміністративний матеріал № 3-190/14) громадянина Особа_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 6 місяців. У подальшому постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2014 року зазначену постанову Оболонського районного суду міста Києва було скасовано, провадження у справі про притягнення Особа_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Комісією враховано, що рішенням ВРЮ від 04 серпня 2016 року № 1927/0/15-16, яким відмовлено у внесенні подання до Верховної Ради України про звільнення Луценка О.М. з посади судді Оболонського районного суду міста Києва за порушення присяги судді, встановлено, що при розгляді наведених вище справ про адміністративні правопорушення суддя Луценко О.М. допустив істотні порушення норм матеріального і процесуального права.
Водночас Комісія не вдається до перевірки та оцінювання обставин справи, що було здійснено в порядку розгляду конкретного провадження, та зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики (рішення Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Під час співбесіди із суддею обговорено факти прийняття ним відповідних рішень, ставлення судді до виявлених у порядку дисциплінарного провадження порушень законодавства. Луценко О.М. стверджує, що станом на час розгляду вказаних справ йому не було відомо, що особи, які притягувались до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, були учасниками масових акцій протесту.
Комісія, оцінюючи відповідність судді Луценка О.М. критеріям доброчесності та професійної етики, враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що для того, щоб визначити, чи можна суд вважати «незалежним» у значенні статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід враховувати, серед іншого, спосіб призначення його членів і термін їх повноважень, наявність гарантій проти стороннього тиску та питання про те, чи створює орган видимість незалежності. На переконання Європейського суду з прав людини, існує два аспекти незалежності. По-перше, суд повинен бути суб’єктивно вільним від особистих упереджень або упередженості. По-друге, він також повинен бути неупередженим з об’єктивної точки зору, тобто він повинен пропонувати достатні гарантії, щоб виключити будь-які законні сумніви в цьому відношенні. В рамках об’єктивної перевірки має бути визначено, чи існують, окрім особистої поведінки суддів, певні факти, які можуть викликати сумніви щодо їх незалежності. «На карту» поставлено довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості та, насамперед, у сторін процесу. Вирішальним є те, чи можна вважати побоювання щодо незалежності суду сторони об’єктивно виправданими (пункти 59–63 рішення у справі № 65411/01 «SACILOR LORMINES v. FRANCE»).
Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін (пункт 6 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями № 40/32 та № 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року).
Судова влада повинна користуватися довірою не тільки сторін у конкретній справі, але й суспільства загалом.
Згідно з пунктом 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв’язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки сторін у конкретній справі, але і суспільства загалом. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіру до незалежності судової влади буде підірвано. Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.
Комісія стосовно наведеного зазначає, що під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року саме на суд було покладено визначальну роль у забезпеченні права на мирні зібрання та гарантування інших прав людини і основоположних свобод. Суддя в межах своїх повноважень мав забезпечити дотримання об’єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства, а його судові рішення мали відповідати найвищим стандартам у частині дослідження та аналізу всіх доводів сторін.
Натомість, як випливає з матеріалів дисциплінарної справи та рішення ВРЮ від 04 серпня 2016 року № 1927/0/15-16, при розгляді адміністративного матеріалу № 3-771/14 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та адміністративного матеріалу № 3-190/14 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, суддею не було достатньою мірою дотримано вимог щодо незалежності судової влади і норм КУпАП, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були позбавлені можливості реалізувати свої права і взяти участь у розгляді справи про адміністративні правопорушення, а при необґрунтованості висновку про вчинення ними адміністративного правопорушення судом обрано найбільш суворий вид адміністративного стягнення – позбавлення права керування транспортними засобами.
Також Комісією проаналізовано практику судді Луценка О.М. та встановлено неоднаковий підхід до вирішення справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення проступку, передбаченого статтею 122-2 КУпАП.
Так, відповідно до ЄДРСР суддею Луценком О.М. під час розгляду справ про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, при доведеності вини застосовувалося стягнення у штрафу (справи №№ 756/14117/17-п, 756/5949/22, 756/3476/22, 756/10475/24). У справі № 756/14254/20 особу піддано адміністративному стягненню у виді попередження. Лише при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 122-2 КУпАП в сукупності з іншими більш серйозними правопорушеннями, зокрема, передбаченому статтею 130 КУпАП, суддею застосовувалось стягнення у виді накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами (справи №№ 756/2561/17, 756/1106/23, 756/15298/17, 756/10622/16-п, 756/11991/18, 756/314/19, 756/14947/23). Водночас навіть при розгляді справи № 756/10622/16-п за сукупністю адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-2 та 130 КУпАП, суддею застосовано стягнення у виді штрафу, провадження у справах №№ 756/2556/17, 756/4607/18, 756/7770/18 закрито у зв’язку зі спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, розглядаючи справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-2 КУпАП, суддею ухвалювалися рішення про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу.
Водночас при розгляді адміністративного матеріалу № 3-771/14 та № 3-190/14 суддя Луценко О.М. відійшов від своєї власної практики та обрав правопорушнику більш суворий вид адміністративного стягнення, а саме: позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на три та шість місяців, що за наведених вище обставин свідчить про непослідовність судді у прийняті своїх рішень.
Пояснити мотиви застосування більш тяжкого покарання в цих справах суддя під час співбесіди не зумів.
Отже, поведінка судді у професійній діяльності всупереч процесуальним правилам застосування відповідних норм, яка мала наслідком ухвалення судових рішень, що не викликали суспільної довіри та у своїй основі суперечили тій поведінці, яка очікувалася від судді як представника відповідної професії, є порушенням стандартів професійної поведінки судді.
Стосовно викладених у пункті 2 висновку ГРД обставин Комісія наголошує, що, зважаючи на підтверджені в пункті 1 висновку ГРД обставини, заповнюючи декларацію доброчесності, суддя Луценко О.М., який приймав рішення про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту, у виді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 КУпАП, усвідомлював, що ці рішення передбачені статтею 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і про їх ухвалення необхідно зазначити в декларації. Однак, всупереч зазначеному, він цього не зробив, що враховується Комісією при визначенні відповідності судді критеріям професійної етики.
На запитання члена Комісії – доповідача щодо внесення вказаних в пункті 1 висновку ГРД рішень у ЄДРСР Луценко О.М. відповів, що станом на час співбесіди ці рішення внесено до реєстру. Однак, всупереч твердженням судді, постанови Оболонського районного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 756/1006/14-п та від 21 січня 2014 року у справі № 756/11/14-п в ЄДРСР не виявлено.
Стосовно відсутності переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна та фінансовий стан.
Будь-яких документів на спростування викладеної в пункті 3 висновку ГРД інформації та на підтвердження наданих під час засідання Комісії у пленарному складі пояснень суддя Луценко О.М. Комісії не надав. Водночас Комісія не вважає обґрунтованим сумнів у частині наявного неспівпадіння витрат і доходів судді у розмірі 20 059,41 грн. Натомість Комісія вважає обґрунтованим сумнів стосовно видатків, які перевищують законні доходи дружини упродовж періоду 2017–2020 років на суму понад 401 тис. грн, у зв’язку з відсутністю обґрунтованих пояснень судді.
З огляду на викладене Комісія дійшла висновку, що суддя Луценко О.М. не спростував викладений у пункті 3 висновку ГРД обґрунтований сумнів щодо джерел походження ліквідного майна, витрат, отриманих благ судді та його дружини, і легальності доходів, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумніви щодо їх достатності для набуття такого майна, здійснення витрат, отримання благ.
Стосовно службового житла Луценко О.М. пояснив, що відповідно до положень Закону 01 грудня 2011 року отримав квартиру площею 32,2 м.кв., яку було приватизовано, а у 2017 році відчужено.
Стосовно ухилення від проходження кваліфікаційного оцінювання Комісія вважає такі обставини спростованими, оскільки суддя надав документи на підтвердження поважності причин відкладення розгляду питання щодо відповідності судді займаній посаді.
Водночас Комісія звертає увагу, що відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеціанською комісією (пункти 98, 99 цього рішення).
Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Ухилення від проходження кваліфікаційного оцінювання суперечить його меті, а тому Комісія категорично засуджує таку поведінку суддів як таку, що підриває довіру громадськості до судової влади України.
Стосовно викладеної у висновку ГРД інформації суддя Луценко О.М. пояснив, що про обставини придбання батьком автомобіля йому не було відомо, оскільки спільного господарства з ним не вів і не веде, адвокатську діяльність батько припинив у 2000 році.
Оцінюючи в сукупності вказані вище факти, обставини та поведінку судді при прийнятті судових рішень, відсутність переконливої інформації про джерела походження ліквідного майна судді і членів його сім’ї та відповідність витрат їхнім доходам, Комісія дійшла висновку, що ці обставини викликають обґрунтований сумнів у відповідності судді Луценка О.М. критеріям доброчесності та професійної етики і негативно впливають на суспільну довіру та авторитет судової влади.
У пленарному засіданні Комісії суддя не надав чітких і переконливих пояснень та доказів, якими спростував би зазначені вище сумніви в його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, що викладені у висновку ГРД у новій редакції, у зв’язку з чим при вирішенні питання в порядку, визначеному абзацом другим частини першої статті 88 Закону лише двоє членів Комісії (Волкова Л.М., Коліуш О.Л.) проголосували за відповідність судді Луценка О.М. займаній посаді, а 12 членів Комісії – проти (Богоніс М.Б., Гацелюк В.О., Дух Я.М., Кидисюк Р.А., Кобецька Н.Р., Луганський В.І., Мельник Р.І., Омельян О.С., Пасічник А.В., Сидорович Р.М., Чумак С.Ю. та Шевчук Г.М.), що відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону має наслідком визнання його таким, що не відповідає займаній посаді.
Комісія у пленарному складі, заслухавши доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 24 травня 2019 року № 310/ко-19, висновок ГРД від 22 червня 2024 року в новій редакції, пояснення судді Луценка О.М., інші зазначені в рішенні обставини, документи та матеріали, дійшла висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики.
Керуючись пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення», статтями 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила
1. Визнати суддю Оболонського районного суду міста Києва Луценка Олександра Миколайовича таким, що не відповідає займаній посаді.
2. Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Оболонського районного суду міста Києва Луценка Олександра Миколайовича з посади.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС
Людмила ВОЛКОВА
Віталій ГАЦЕЛЮК
Ярослав ДУХ
Роман КИДИСЮК
Надія КОБЕЦЬКА
Олег КОЛІУШ
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ
Руслан МЕЛЬНИК
Олексій ОМЕЛЬЯН
Руслан СИДОРОВИЧ
Сергій ЧУМАК
Галина ШЕВЧУК
